Інститут літератури

ВІДДІЛ ЗАРУБІЖНИХ І СЛОВ’ЯНСЬКИХ ЛІТЕРАТУР

Склад відділу

Овчаренко Наталія Федорівна — доктор філологічних наук, завідувачка відділу.

Михед Павло Володимирович — доктор філологічних наук, професор, головний науковий співробітник.  

Генералюк Леся Станіславівна — доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник.

Сквіра Наталія Михайлівна — кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник.

Єржиківська (Лисенко) Наталя Олексіївна — кандидат філологічних наук, науковий співробітник.

Осадча Юлія Володимирівна — кандидат філологічних наук, науковий співробітник.

Романова Ольга Вікторівна — кандидат філологічних наук, науковий співробітник.

Дроздовський Дмитро Ігорович — кандидат філологічних наук, науковий співробітник.

Гогуля Марина Петрівна — кандидат філологічних наук, науковий співробітник.

Белімова Тетяна Валеріївна — кандидат філологічних наук, науковий співробітник.

Кучерявенко Світлана Валеріївна — молодший науковий співробітник, вчений секретар відділу.

Михайлова Тетяна Михайлівна — кандидат філологічних наук, молодший науковий співробітник.

Наукова робота відділу 

Відділ працює над кількома науковими темами: «Література пам’яті – пам'ять літератур» (термін виконання: 2019 – 2023 рр.; керівник – д. філол. н. Н.Ф. Овчаренко) та «Історична динаміка національної ідентичності і міжкультурна комунікація в слов’янських літературах ХІХ-ХХІ ст.» (термін виконання: 2020 – 2024 рр.; керівник –  д. філол. н., проф. П.В. Михед).

«Література пам’яті – пам'ять літератур»

Нині у зарубіжних літературах знову актуальні світоглядно-філософські, поетологічні, жанрові моделі попередніх культурно-історичних епох. Сучасна культура постає формою висловлення «пам’яті», а літературний процес ХХІ ст. репрезентує себе як багатоголосий простір, що інтегрує різні художні традиції. З точки зору літературознавства важливо з’ясувати, які саме категорії літературно-художнього досвіду попередніх культурно-історичних епох мають потенціал для формування сучасної культури й зокрема літератури. Наприклад, як романтизм і неоромантизм, позитивізм і неопозитивізм, модернізм і постмодернізм актуалізуються у формах філософії та літератури ХХІ століття.

На межі ХХ-ХХІ століть значно поглибився інтерес до переосмислення класичної літератури й жанрової пам’яті минулого, наприклад, стратегії репрезентації неовікторіанства, біографічної літератури тощо. Однак у вивченні зв’язків сучасної літератури з попередніми традиціями лишається ще достатньо «білих плям». Скажімо, сучасний канадський роман тяжіє до модифікації традиційних точок зору, певної еклектики у (під)жанрових різновидах. Звідси й художньо-історична інтерпретаційна «хаотичність» через спроби авторів дослідити сучасне, застосовуючи тогочасні моделі. «Мозаїчність» канадської культури призвела й до «мозаїчності» у потрактуванні історичної пам’яті. Тут започатковується й особливість постколоніальної історіографічної металітератури: згладжування межі між фактом і фікційністю. Адже формування канадського суспільства проходило в постійному протистоянні Британській метрополії. Епоха британського вікторіанства лишила слід у середовищі англомовних вихідців з метрополії, започаткувавши вже у період постколоніалізму роман поствікторіанський. Його героям властива ретроспективність. Це не просто звернення до минулого, закладене у концепті пам’яті, а своєрідний структуротворчий код, який визначає тип дискурсу. «Вживання» у своє минуле для героя не є «ескейпізмом». Це процес ревіталізації власного ego в умовах Нового Світу, коли його погляд у минуле є протистоянням минулого та теперішнього «я», їх ретроспективним діалогом, що в результаті трансформує особистість. Крізь новий погляд на минуле автором переоцінюється історія. Оригінальним аспектом дослідження має стати франкомовний канадський роман, що оприявнює неовікторіанські характеристики в результаті впливу англомовного середовища.

Образ пам’яті у літературі мандрів ХХ ст. досліджуватиметься на прикладі творів Мішеля Леірі, Клода Леві-Стросса, Віктора Сегалена, Анрі Мішо. Однією з особливостей літератури мандрів є специфіка фіксування спогадів під час та після подорожі. Численні студії у франкомовному літературознавстві торкаються питання пам’яті у літературі різних епох, але особливу увагу зосереджують саме на літературі XVII-XX ст. У франкомовній літературі також виникає потреба переглянути теоретичні та практичні засади визначення образу пам’яті через появу постколоніальних студій, впливу антропології та психології на сучасний літературний процес. Такі твори з’являються на зламі епох, стають «містком» між наукою та літературою. Автори намагаються відновити традицію, яка була втрачена у ХІХ столітті, присвячуючи свої твори питанням власної пам’яті (як дослідника), колективної (майбутній читач цих спогадів та його реакція), пам’яті культури, яка досліджується (міфологія пам’яті, історія), та власне пам’яті про подорож у загальному розумінні. Можливість обґрунтування парадигми пам’яті у літературі мандрів дозволяє простежити один з аспектів формування жанру у франкомовній традиції.    

 «Історична динаміка національної ідентичності і міжкультурна комунікація в слов’янських літературах ХІХ-ХХІ ст.»

Робочою гіпотезою наукової проблеми є теза про історичний розвиток процесу національної самоіндентифікації та її відображення в творчості представників слов’янських літератур на різних етапах їхнього поступу: від доби становлення націй до модерного і постмодерного часу. Національні ідентичності формулюються та функціонують як культурні тексти (Бенедикт Андерсон), що робить літературу важливим джерелом оприявлення різних граней ідентичності та інших пов’язаних з нею лояльностей та їхніх дискурсів.

Основними завданнями роботи є дослідження образів минулого та тих історичних  моделей, на яких побудована національно-культурна ідентичність у художніх творах найширшого кола письменників, творчість яких перебуває у силовому полі обраної проблематики: М. Гоголя, Є. Маланюка, поетів «Празької школи», літераторів варшавського кола, у спадщині М. Волошина, творчості В. Стуса, у прозі М. Кундери, Т. Конвіцького, Д. Михаїловича, Ю. Андруховича; визначення знакових традиційно-звичаєвих норм, що характеризують обрані «суспільні» і «культурні тексти» та обумовлюють світогляд персонажів; дослідження образів «свого» і «чужого».

Передбачено поетапне виконання науково-дослідної роботи: від ознайомлення виконавців із теоретичними засадами сучасних культурних студій до підготовки індивідуальних розвідок з питань реактуалізації в сучасних літературах світу, поетологічних, жанрових, світоглядно-філософських моделей різних культурно-історичних епох.

У 2010 р. при відділі було засновано Центр досліджень літератур, мов і культур Японії, Кореї та Китаю, що здійснює наукову та науково-організаційну діяльність у відповідній сфері.