Українська
Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України
Сьогодні, 24 вересня 2024 року, в Інституті літератури
  • Бібліотека українського воїна -2025
    Бібліотека
    Інститут літератури
  • IV Міжнародна наукова конференція
    IV Міжнародна
    15-16 січня 2025 р.
  • Підсумки Всеукраїнського шекспірівського конкурсу студентських дослідницьких і креативних проектів імені Віталія Кейса
    Підсумки
    11 січня 2025 року
  • Науковий семінар
    Науковий
    Інститут літератури
  • Звіт про  Міжнародну наукову конференцію «Творчі інтенції «Дітей війни»: від «втраченого покоління» - до дітей цифрової епохи»
    Звіт про
      В Інституті
  • Презентація колективної монографії «На шляху національного самоусвідомлення: нова українська література»
    Презентація
    24 вересня цього
  • Всеукраїнський Віршознавчий науковий семінар з міжнародною участю  «Віршознавство. Поетика. Віршостилістика. In memoriam Наталії Василівни Костенко (20.01.1941 – 27.02.2024)»
    Всеукраїнський
    15 жовтня 2024 року
  • Вийшла друком монографія Вадима Василенка
    Вийшла друком
    Василенко Вадим.
  • Всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю «VІІІ Султанівські читання
    Всеукраїнська
    12-13 вересня 2024
  • Вітаємо з успішним захистом Валерію Колодій
    Вітаємо з
    Сьогодні, 24
 

Наші видання

movchan.jpg
Жулинський М. «Вірю я в правду свого ідеалу…» : Лесі Українці – 150 / Микола Жулинський. – Острог : Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2021. – 60 с. – (Лекції докторів Honoris Causa Острозької академії).
М.Г. Жулинський вдало зауважує, що творчість Лесі Українки спрямована на формування особистості. «Не безлика, одержима лише ідеєю соціального звільнення, соціальної рівності етнічна маса має формуватися, а вільна духом, суверенна особистість, для якої ідеал національної держави є осмисленим, сформованим на основі засвоєних національних ціннісних орієнтацій».
«Знаєте, я все ж таки трошки оптимістка, чи то скоріш прогресистка, і думаю, що світ іде не до гіршого, а до кращого, тільки коли б він скоріше йшов, а то стільки сили й людей даремнісінько гине, – пише Леся Українка 26 лютого 1895 р. до Михайла Павлика. – А у нас, на Україні, ще багато мусить загинути марне (чи, може, так буде здаватись, що марне?) поки що-небудь людське вийде. І я, і всі мої товариші, певне, роковані на марну згубу, та й нехай би, якби ж з того просвіток був колись…».

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ

НОВИНИ