У третьому томі дванадцятитомної «Історії української літератури» розглянуто період розвитку національного письменства від останніх років ХVIII ст. (прикметних виходом у світ перших частин поеми «Енеїда» І. Котляревського) до кінця 30-х рр. ХІХ ст. – період, коли українська література постає як література нова, у питомій художній якості, з новочасним змістом, перебазована на народну мову, яка стає мовою літературною. З-поміж широкої палітри напрямів і стилів цієї доби домінантне місце посідають романтизм та ранні форми реалізму. Від попередніх розглядів зазначеного періоду третій том відрізняється істотним розширенням аналізованих літературних явищ і фактів, інтерпретаційним оновленням.
