УкраїнськаEnglish
Запрошуємо всіх, хто цікавиться наукою, 23 вересня до парку
Шановні колеги! Національна академія наук України
У Музеї книги і друкарства України відкрилася виставка «І
24 червня 2017 року команда Інституту літератури взяла
14-16 червня в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка
  • Наукові пікніки
    Наукові пікніки
    Запрошуємо всіх,
  • ОГОЛОШЕННЯ
    ОГОЛОШЕННЯ
    Шановні колеги!
  • “В НАЙМАХ У СУСІДІВ”: ПОЛЬСЬКОМОВНИЙ ДОРОБОК ІВАНА ФРАНКА
    “В НАЙМАХ У
    6 вересня 2017 р. о
  • "Діла добрих
    Із 7 вересня і до 8
  • Шевченкознавчий семінар до 125-річчя від дня наордження Михайла Новицького
  • Від „ЗАПИСУ” до запису історії. Культура поза цензурою в Центрально-Східній Європі в 1977-1991 рр.
    Від „ЗАПИСУ”
    Центр
  • Про перекладацький семінар «Метафізика абсурду у п'єсах Ф. Г. Лорки: шлях до Любові (зауваги перекладача)»
    Про
      26 червня в
  • «І тільки незмінна книга!»
    «І тільки
    У Музеї книги і
  • Інститут літератури на фестивалі YouthDay
    Інститут
    24 червня 2017 року
  • XIV Міжнародна наукова конференція молодих учених
    XIV Міжнародна
    14-16 червня в
 

Наші видання

Середа, 14 грудня 2016 16:05

Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України відзначив своє 90-річчя

22 листопада 2016 року Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України відсвяткував 90-річчя від часу свого заснування. В межах відзначення ювілею установи відбулась урочиста академія, а також відкрилася виставка раритетних матеріалів із фондів відділу рукописів та вибраних наукових праць інституту за весь період його існування.

 

 

Урочисту академію з нагоди ювілею відкрив член Президії НАН України, академік-секретар Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України, директор Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України академік М.Г. Жулинський, який привітав учасників заходу і коротко розповів про історію установи та основні напрями роботи і здобутки вчених-літературознавців Академії. Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України належить до найстаріших академічних закладів нашої держави і впродовж вже дев’яти десятиліть є провідною науково-дослідною установою, яка вивчає українську й зарубіжну літератури, здійснює текстологічні студії, зберігає та примножує рукописні фонди. Поєднуючи традиційні й найновіші підходи до літературного тексту, співробітники цього інституту готують фундаментальні дослідження теоретико- й історико-літературного плану, а також енциклопедії, підручники й посібники, біобібліографічні покажчики, виховують наукову зміну, координують дослідження в галузі літературознавства, впроваджують свої напрацювання у програми середніх загальноосвітніх і вищих навчальних закладів. Створений 1926 року як Інститут Тараса Шевченка, покликаний збирати, зберігати й вивчати спадщину класика українського письменства, він перетворився на установу, здатну осмислювати процеси, що відбуваються не лише в українській, а й у зарубіжних літературах, – зазначив М.Г. Жулинський.

 

 

Від імені Президії НАН України присутніх привітав віце-президент НАН України, голова Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України академік С.І. Пирожков, який у своєму виступі підкреслив, що Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка є справжньою перлиною, діамантом серед академічних установ, гордістю і славою вітчизняної академічної науки. І попри те, що офіційно історія інституту бере початок 1926 року, коли в системі Всеукраїнської академії наук було засновано Інститут Тараса Шевченка, згодом перейменований на Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка, проте фактичною точкою відліку можна вважати заснування в 1918 році Літературно-історичної комісії при Українській академії наук. С.І. Пирожков також зауважив, що інститут досить швидко вийшов за межі шевченкознавства: його науковці активно взялися за дослідження доробку й інших, не менш знакових для нашої країни митців – насамперед Г. Сковороди, І. Франка, Г. Квітки-Основ’яненка, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Лесі Українки. Результати роботи науковців-літературознавців із вивчення духовної скарбниці українського народу, втіленої у текстах його видатних письменників, неодноразово удостоювалися найвищих державних нагород. Так, гідною оцінкою діяльності інституту стала Державна премія України в галузі науки і техніки, присуджена за видання «Історія української культури». Незважаючи на вкрай непрості часи, зокрема негаразди з матеріальним забезпеченням, дослідники продовжують працювати на високому науковому рівні, – зазначив академік С.І. Пирожков і оголосив присутнім вітання від президента НАН України академіка Б.Є. Патона, в якому, зокрема, йдеться: «Інститут літератури завжди був центром вільної думки. Саме тут зароджувалося явище шістдесятництва, яке започаткували Василь Стус, Іван Дзюба, Іван Світличний, Михайлина Коцюбинська, Віктор Іванисенко, Іван Ющук, Юрій Бадзьо. Після знаменної події проголошення незалежності України, 25-ліття якої наша держава відсвяткувала цього року, Інститут здійснив значну наукову роботу у справі переосмислення замовчуваних явищ та імен, повернення читачеві заборонених з ідеологічних міркувань творів, визначення місця української літератури у світовому літературному процесі. Нині Інститут літератури є провідною науково-дослідною установою, робота якої спрямована на всебічне вивчення української та світової літератури, збереження й дослідження рукописної спадщини українських письменників. <…> Діяльність вашої установи неухильно спрямована на нарощення духовно-інтелектуального потенціалу, генерацію, розвиток і утвердження національної науки про літературу як важливий духовний ресурс нації».

 

 

На продовження заходу з вітальним словом до присутніх звернувся член Президії НАН України, директор Головної астрономічної обсерваторії НАН України, голова Науково-видавничої ради НАН України академік Я.С. Яцків. Він зауважив, що в Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України працюють дуже різні особистості, проте всіх їх єднає потяг до творчості й любов до Батьківщини. Величезна заслуга цих учених полягає в тому, що вони займаються надзвичайно шляхетною та потрібною (особливо за нинішніх умов) справою – збереженням культурної й історичної пам’яті українського народу. На завершення академік Я.С. Яцків вручив академікові М.Г. Жулинському подарунок – раритетне видання спогадів про Тараса Шевченка «Пам’яти Великого Кобзаря землі Української Тараса Шевченка», яке поповнить багату книгозбірню установи.

 

 

Привітати вчених-літературознавців прийшли їх колеги – колектив науковців Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського НАН України на чолі з директором цієї установи академіком Г.А. Скрипник, за словами якої Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України, крім власне дослідницької (створення епохальних наукових проектів нашої доби), виконує й іншу вкрай важливу функцію – консолідацію української нації. Як зазначила академік Г.А. Скрипник, інститут створювали й розвивали непересічні постаті, однак – що дуже тішить – нинішні його знані персоналії не змаліли порівняно зі своїми попередниками та гідно продовжують їхні починання. Їм притаманна величезна творча енергія та глибинний аристократизм духу, а також самовідданість у праці. «Саме щоденна конкретна робота є мірилом патріотизму й громадянськості», – підкреслила Г.А. Скрипник і висловила сподівання на подальшу плідну співпрацю між двома інститутами, які є досить спорідненими науковими установами, адже виконують дослідження за суміжними напрямами. 

 

Перед присутніми виступив і директор Інституту української мови НАН України доктор філологічних наук П.Ю. Гриценко, який розповів, що Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка й Інститут української мови теж мають чимало точок дотику, а саме разом працюють у царині текстології. Літературознавці формуюють засади високої науки й демонструють зразки академізму в найкращому розумінні цього слова, – підкреслив гість свята. Ця установа виконує, за його словами, справді «деміургійну роль», – збирає мистецькі тексти, оформлюючи їх передмовами й коментарями, без яких іноді непросто зрозуміти контекст, в якому творили письменники попередніх історичних епох. Саме Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України намагається нині інтегрувати і зберегти літературний процес. Ба більше, без нього важко було підтримувати на належному науковому рівні літературознавчі студії після відповідних праць І. Франка й М. Грушевського.

 

Завітали на ювілей також викладачі Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Гості привітали вчених від імені директора цього закладу доктора філологічних наук, професора Г.Ф. Семенюка та наголосили на тому, що Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України має високе покликання – передавати безсмертне наукове знання про українську літературу як невід’ємну складову української культури майбутнім поколінням.

 

 

Ведучий авторської передачі «Художній всесвіт літератури» на радіостанції «Культура», літературознавець, доктор філологічних наук, професор М.К. Наєнко зауважив, що з огляду на ювілей інституту важливо було б створити його історію в персоналіях та згадати всіх видатних людей, які через непересічний талант і мужню громадянську позицію зазнавали політичних утисків. Серед таких особистостей – Надія Суровцева і Василь Стус, які свого часу були аспірантами цієї академічної установи.

 

 

Заступник директора Інституту мовознавства імені О.О. Потебні НАН України доктор філологічних наук В.М. Бріцин у своєму слові до присутніх назвав Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України джерелом духовності нашого народу, без якого не відбулося б становлення незалежної Української держави.

  

Як зазначив член Президії Національної академії мистецтв України доктор мистецтвознавства, професор О.К. Федорук, вітчизняні митці й мистецтвознавці безмежно шанують працю вчених Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України й уважно знайомляться з усіма результатами їх дослідницької діяльності.

 

З нагоди ювілею інституту голова Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка П.М. Мовчан вручив академіку М.Г. Жулинському найвищу громадську нагороду цього товариства – медаль «Будівничий України» і наголосив, що Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України – це значно більше, ніж просто наукова установа: це – осередок національного інтелекту, який творить і має надалі докладатися до розбудови нашої держави. Адже без науки, в тому числі соціогуманітарної, неможливий прорив у розвитку України.

 

 

По закінченні привітань від вітчизняної наукової і культурної громадськості врочисту академію було продовжено п’ятьма доповідями вчених Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України. Директор інституту академік М.Г. Жулинський виступив із теми: «Всеукраїнська академія наук і становлення українського літературознавства», в якій зосередився на основних етапах формування вітчизняної літературознавчої традиції. Як відзначив академік, закладення підвалин української науки припадає на другу половину ХІХ – початок ХХ ст. Її організація відбувалася в різних формах і тривала як у вищих навчальних закладах, де власне наукові дослідження все ж відігравали другорядну роль порівняно з навчальним процесом, так і в наукових товариствах. Як основні центри наукової думки серед закладів вищої школи академік М.Г. Жулинський особливо відзначив Харківський і Київський університети, Новоросійський університет в Одесі, Львівський та Чернівецький університети, а також Ніжинський історико-філологічний інститут, Харківський технологічний інститут, Львівський і Київський політехнічні інститути. Серед власне наукових об’єднань найважливішу роль на той час відігравали Харківське історико-філологічне товариство, Наукове товариство імені Тараса Шевченка у Львові та створене за його зразком Українське наукове товариство в Києві, яке М. Грушевський називав «академією в мініатюрі». З часів Кирило-Мефодіївського товариства (братства) українська гуманітарна наука була тісно пов’язана з національним рухом – боротьбою українців за національно-культурну спадщину, рідну мову та власну літературу. На цей час припадає бурхливий розвиток української історіографії, археології, антропології, а також історії мови й культури (зокрема, вивчення фольклорної творчості). За цими напрямами працювали М. Костомаров, В. Антонович, М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський, Д. Яворницький, О. Потебня, Д. Бантиш-Каменський, М. Маркович, Б. Грінченко. Що ж стосується власне літературознавства, то особливий інтерес до нього – що цілком зрозуміло – виявляли самі письменники: І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ’яненко, М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич, М. Максимович, М. Костомаров, І. Срезневський, М. Драгоманов, І. Франко, А. Кримський, М. Грушевський, М. Дашкевич, О. Огоновський, В. Науменко. На початку ХХ ст. з’являються й перші узагальнювальні наукові праці в цій галузі, а саме: «Нариси з історії української літератури XVII – XVIII ст.ст.» М. Петрова (1911 р.), «Історія українського письменства» С. Єфремова (1913 р.), шеститомна «Історія української літератури» М.С. Грушевського. Й оскільки на початку ХХ ст. в Україні були представлені всі галузі гуманітарних і суспільних наук, то абсолютно логічною видавалася ідея створення вищої наукової установи держави, яка боролася за свою незалежність, – української національної академії наук. Як зауважив доповідач, ця ідея належала ще історикові В. Антоновичу, якого підтримував М. Грушевський. Точка зору М. Грушевського з цього питання полягала в тому, що така академія має постати на базі двох наукових товариств – львівського і київського – та створити мережу філій по всій Україні. Проте, як відомо, реалізувала цю ідею Комісія зі створення Української академії наук, очолювана вченим-природознавцем В. Вернадським, а першими академіками стали 12 осіб, серед яких, до речі, був і перший директор майбутнього Інституту Тараса Шевченка – Д. Багалій. Цей же вчений очолював і утворену згодом Постійну комісію для складання словника українських діячів науки, історії, мистецтва та громадського руху. До 1921 року світ побачили біобібліографічні твори, присвячені М. Коцюбинському, Б. Грінченку, І. Франку, а також дослідження життя й творчості І. Карпенка-Карого та діяльності Т. Шевченка в межах Кирило-Мефодіївського товариства. Літературознавчі студії вчених Академії було продовжено в рамках Комісії для вивчення пам’яток новітнього українського письменства (утворена 1919 року, вона ж – Комісія для видання пам’ятників нової української літератури), Комісії для видання творів Т. Шевченка, І. Франка, В. Антоновича, М. Драгоманова (створена 1920 року, а в 1929 р. перейменована на Редакційний комітет для видання творів Т. Шевченка), Історико-літературного товариства (з 1921 року), Науково-дослідного інституту історії української культури (з 1922 р.) та, нарешті, Інституту Тараса Шевченка (повна назва – «Наукова установа всеукраїнського значення – Науково-дослідний інститут Тараса Шевченка»), постанова про заснування якого в Харкові датується липнем 1925 року, однак формально інститут постає лише в 1926 р.: в листопаді його директором було призначено академіка Д. Багалія, а вченим секретарем – І. Айзенштока. Установу не раз перейменовували: свою теперішню назву – «Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка» – вона отримала 1952 року. Таким чином, підсумував академік М.Г. Жулинський, незабаром своє 100-річчя відзначатиме не лише Національна академія наук України, а й вітчизняне літературознавство, фактичний початок якого збігається з наданням академічній (за своєю суттю) науці офіційного статусу.

  

У доповіді доктора філологічних наук В.Л. Смілянської «Шевченкознавство – чільний напрямок досліджень в Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України» було висвітлено найвагоміші здобутки цієї установи у вивченні життєвого шляху та творчої спадщини геніального українського митця, видатного громадського діяча Т.Г. Шевченка. Серед основних фундаментальних робіт, виконаних в інституті, – «Шевченківський словник», «Шевченківська енциклопедія», «Повне видання творів Т.Г. Шевченка» (в 12-ти томах), окремі видання Шевченкових «Щоденника» й «Листування». На початку 1930-х рр. чимало вчених інституту стали жертвами політичних репресій і установу, фактично, доводилося відновлювати з нуля, долучаючи до досліджень фахівців інших розгромлених наукових організацій. За словами В.Л. Смілянської, на 1950-ті рр. припадає новий етап у роботі установи, пов’язаний із започаткуванням наукових конференцій, присвячених шевченкознавчим студіям. Цьогоріч такий захід відбувся вже у 39-й раз – у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького. Суттєве пожвавлення досліджень у галузі шевченкознавства спостерігалося й у 1960-х рр. – у зв’язку з відзначенням двох ювілейних дат: 100-річчя від дня смерті Т. Шевченка (1961 р.) і 150-річчя від дня його народження (1964 р.). Упродовж другої половини 1960-х рр. підбивалися підсумки попередньої роботи науковців-шевченкознавців за напрямами біографістики, поетики, жанрології, текстології. У 1970-х рр. видано низку присвячених постаті видатного українця колективних монографій, які містили чимало інноваційних моментів. Зокрема, вчені інституту спростували досить поширену на той час тезу про нібито еволюцію творчості Т.Г. Шевченка від романтизму до реалізму. 1984 року побачила світ праця «Тарас Шевченко: біографія», в якій науковці втілили всі найкращі риси академізму – передусім сувору документальність і аргументованість. Наймасштабнішим шевченкознавчим проектом інституту В.Л. Смілянська назвала видання «Шевченківська енциклопедія» (в 6-ти томах; 2012-2015 рр.), загальний обсяг якої становить 5360 сторінок, а кількість статей дорівнює 6307-ми. Статті цієї енциклопедії умовно поділено на три основні блоки: теми та мотиви творчості; образи й концепти; історичний блок. Вагомий внесок у створення видання зробили фахівці Інституту історії України й Інституту української мови НАН України. До новацій, що знайшли відображення в енциклопедії, належать, серед іншого, монографічність аналізу літературних творів Т. Шевченка, а також широке висвітлення культурного контексту. Так, видання містить колосальний корпус персональних статей як про осіб із оточення Т. Шевченка, так і про історичних осіб, учених-шевченкознавців і навіть вигаданих літературних персонажів, які в той чи інший спосіб пов’язані з творчістю Кобзаря. Ця унікальна енциклопедія, однак, не претендує на бездоганність і вичерпність і, звісно, може й має бути доповнена та вдосконалена в майбутньому, – зазначила В.Л. Смілянська. За її словами, «шевченкознавство прямує в нескінченність».

  

Доповідь із теми: «Драматичні сторінки творення історії української літератури» виголосив заступник директора Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України член-кореспондент НАН України М.М. Сулима. Аналізувати стан дослідження історії української літератури, її основні етапи й знакові постаті бралися різні дослідники – починаючи з 1830-1840-х рр. До перших найбільш помітних і значущих для сучасного літературознавства спроб належать огляди М. Максимовича й І. Вагилевича, лекції Я. Головацького, праці М. Костомарова. Перша найбільша праця в цій галузі – 4-томна «Історія руської літератури» (1887-1894 рр.) – належить Омелянові Огоновському, який роками листувався з письменниками, уточнюючи біографічні та бібліографічні дані, й суттєво поглибив і розвинув думки, висловлені М. Максимовичем, М. Костомаровим та іншими. Витоки руської (тобто української) літератури, на думку цього дослідника, належать до часів Київської Русі. Перевагою праці О. Огоновського було те, що він об’єднав літератури Західної та Наддніпрянської України в єдину українську літературу й розглядав її тільки так – як окрему цілісність. Ще однією важливою працею стала «Історія української літератури», написана І. Франком у 1907-1912 рр. і видана аж 1983 року. За словами М.М. Сулими, ця книга, безперечно, відчутно вплинула б на українське літературознавство, якби не побачила світ через 70 років після свого написання. Надовго вилученою з наукового вжитку була й «Історія української літератури» письменника та вченого Б. Лепкого, який, зокрема, запропонував естетичний підхід до вивчення пам’яток давньої літератури, тобто, по суті, вважав за необхідне аналізувати втілення ідеалу краси у літературній творчості (усній і писемній). До заборонених у СРСР і, відповідно, викреслених з української науки книг належала також «Історія українського письменства» С. Єфремова, який наголошував, що історія літератури є, по суті, історією трьох ідей – ідеї визволення людини від пут, ідеї національного визволення й ідеї народності у змісті та формі. Як зазначив М.М. Сулима, і О. Огоновський, і І. Франко, й С. Єфремов мали певні застереження до української літератури XVII-XVIII ст.ст. Заповнити прогалину у вивченні українського красного письменства цього періоду, а також проаналізувати українську літературу у світовому контексті була покликана ґрунтовна 3-томна праця Михайла Возняка «Історія української літератури» (1920 р.). Проте оскільки М. Возняк присвятив цю роботу борцям за соборну, вільну, самостійну та незалежну Україну, то головну наукову працю його життя теж спіткала лиха доля. В 1923-1927 рр. публікувалася «Історія української літератури» М. Грушевського, 5 томів якої встигли побачити світ, а 6-й зберігся в рукописі та був виданий тільки в 1995 р. На багатющому фактичному матеріалі М.С. Грушевський простежував, у який спосіб література віддзеркалює ідеї, що панують у суспільстві. Ця праця також упродовж тривалого часу зберігалася в спеціальних фондах, доступ до неї було відкрито лише в другій половині 1980-х рр. Наступним фундаментальним виданням зі вказаного напряму досліджень стала «Історія української літератури» Миколи Гнатищака (1941 р.). Учений писав про етичний ідеал мистецького твору, ідейно-етичний естетизм, а також про неповноту естетичної оцінки твору без ідейної, етичної та національно-суспільної складової. М. Гнатищак запропонував нову періодизацію історії української літератури, яку найчастіше приписують Дмитрові Чижевському, і виокремив у ній такі основні етапи (орфографія – авторська): староукраїнський стиль, візантійський стиль, пізньовізантійський, або ж переходовий (тобто перехідний), стиль, український ренесанс, козацький барок, псевдоклясика, бідермаєр, романтика, реалізм, модернізм. Продовжити цю «Історію української літератури» було запропоновано Дмитру Чижевському, який зазначав, що в деяких питаннях він розходиться зі своїм попередником. Зокрема, це стосувалося періодизації історії української літератури. У власній праці «Історія української літератури» (Нью-Йорк, 1956 р.) Д. Чижевський замінив староукраїнський стиль монументальним, візантійський – орнаментальним, пізньовізантійський – переходовою добою, український ренесанс – ренесансом і Реформацією, псевдоклясику – класицизмом, відмовився від бідермаєра, залишив романтику й реалізм, а модернізм замінив символізмом. Непростою була ситуація і з виданим в УРСР «Нарисом історії української літератури», щодо якого в 1946 році було ухвалено постанову «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в «Нарисі історії української літератури»». Цей документ з’явився за результатами рецензування видання нефахівцями, котрі виявили в ньому «ідеологічну незрілість», «буржуазний об’єктивізм» і «націоналістичні помилки», а також відхід від «теорії єдиного потоку». Переслідувані владою автори «Нарису…» (зокрема, О. Білецький) згодом самі висловлювали аналогічні звинувачення – але тепер уже на адресу праці Д. Чижевського. Отже, серед сторінок української науки (в тому числі й українського літературознавства), як і української історії загалом, теж було немало драматичних, а то й трагічних, – підсумував М.М. Сулима.

 

 

Про непросту долю української літератури й українських літературознавців у своїй доповіді «Багатотомна «Історія української літератури» в нових умовах і з нових позицій» розповів академік В.Г. Дончик. За його словами, плідна й сумлінна дослідницька робота в Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України тривала навіть за найнесприятливіших умов. Учений виокремив два найскладніші переломні періоди для української літератури й науки про неї – 1928-1929 рр. і 1968-1969 рр., під час яких письменники та вчені зазнавали найжорстокіших політичних переслідувань і звинувачень в ухилі від основних ідеологічних постулатів. Так, однією із дражливих і небезпечних на той час тем була об’єктивна періодизація українського літературного процесу. Наприкінці 1960-х рр. укладачів 8-го тому «Історії української літератури» було офіційно звинувачено у «поблажливій оцінці дрібнобуржуазних письменників» і «неправильній оцінці шістдесятників», внаслідок чого деяких співробітників інституту було заарештовано, частину – звільнено, багатьом – оголошено догани. «Після цього важко було говорити про об’єктивне історіописання», – зауважив В.Г. Дончик. Проте вченим вдалося зберегти неторканим основний канон української літератури (передусім давньої та класичної), хоч і не обійшлося без ідеологічних нашарувань, які тоді були звичним явищем для наукових видань. Зі здобуттям Україною незалежності постала необхідність укладення нової багатотомної «Історії української літератури». Робота над цим виданням об’єднала зусилля науковців Академії та викладачів вітчизняних університетів. Учені також переглянули теоретико-методологічні підходи до роботи, адже, на думку В.Г. Дончика, розвиток колоніальної літератури бездержавного народу, який постійно бореться за виживання та право на самовизначення, має власні особливості – порівняно з літературами народів, культура яких перебувала під захистом національних державних інституцій. Крім того, в сучасному українському літературознавстві соцреалізм розглядається не як художній напрям, який має відношення до естетики, а як набір ідеологічних настанов. Працюють учені також над проблемами наукової термінології та естетичних критеріїв.

  

Останню доповідь урочистої академії – з теми: «До історії формування архівної колекції відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України» – виголосив заступник директора Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України кандидат філологічних наук С.А. Гальченко. За його словами, комплекс архівних матеріалів, зібраних у відділі рукописних фондів і текстології, – це документальні джерела вивчення не лише історії української літератури, її взаємозв’язків із іншими слов’янськими літературами, а й вітчизняної філології та науки загалом. Виняткову цінність серед цих джерел становлять архіви письменників-класиків, але важливе наукове значення мають і документальне зібрання інших діячів літератури, мистецтва, науки, які працювали переважно на теренах України. Інститут Тараса Шевченка спершу мав на меті збирання саме спадщини Кобзаря. Проте практично відразу після заснування установи в її фондах почали концентруватися архіви українських літераторів, а згодом – і численні матеріали не тільки прозаїків, поетів і драматургів, а й істориків літератури, мовознавців, перекладачів, видавців. Ці джерела є надзвичайно важливими для дослідження історії української культури. На жаль, у 1930-х рр. інститут втратив частину своїх архівів. При цій установі за активної участі Спілки письменників України в 1930-1932 рр. на основі зібраних матеріалів було створено Всеукраїнський літературний музей. Проте в 1933-1934 рр., після реорганізації інституту рукописні фонди радянської літератури були вилучені з його сховищ і передані до різних установ, зокрема до Харківської наукової бібліотеки імені В. Короленка. Відділ втратив уже занівентаризовані особисті архіви А. Заливного, В. Сосюри, В. Чумака, І. Кириленка, П. Тичини, І. Кулика, М. Хвильового, Г. Михайличенка, О. Слісаренка, Л. Чернова, архіви деяких журналів, особисті справи членів літературної організації «Плуг» і архіви самої цієї організації, а також інших редакцій і літературних груп. А ті багатющі матеріали, які таки було накопичено та збережено в інституті, в подальшому стали науковою базою для створення академічних видань творів Т. Шевченка (у 10-ти, 6-ти й 12-ти томах), двотомників академічних видань Г. Сковороди й І. Котляревського, а також науково-критичних видань: зібрання творів І. Франка (у 50-ти томах), творів Лесі України (в 12-ти томах), творів Панаса Мирного (в 7-ми томах; 2 томи містять неопубліковану спадщину письменника), видання творів і праць А. Кримського (у 5-ти томах), І. Нечуя-Левицького (в 10-ти томах), М. Коцюбинського (в 7-ми томах), П. Грабовського (в 5-ти томах), С. Руданського (в 3-х томах), М. Рильського (в 20-ти томах), П. Тичини (в 12-ти томах) та інших.  Видано також 6 випусків збірника «Питання текстології», які засвідчують здобутки цієї важливої галузі українського літературознавства. Активно користувалися джерельного базою відділу й учені, які писали «Історію української літератури» (у 8-ми томах), «Історію українського мистецтва» (у 6-ти томах), 2-томний «Шевченківський словник», 6-томну «Шевченківську енциклопедію» й інші праці. З початку 1980-х рр. в інституті відновлено активне поповнення архівів, – зазначив С.А. Гальченко.

 

 

 

Урочистості з нагоди ювілею було продовжено відкриттям у Національному музеї літератури України виставки раритетних архівних матеріалів із фондів відділу рукописів та вибраних наукових праць Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України за 90 років. Відкриваючи виставку, академік М.Г. Жулинський зауважив, що нею інститут прагне представити свою історію широкому колу відвідувачів, і подякував співробітникам музею за підготовку й оформлення експонатів.

Генеральний директор Національного музею літератури України Г.О. Сорока відзначила плідність і взаємну корисність багаторічної співпраці між музеєм та інститутом. За її словами, Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України завжди був науковою установою зі сміливою громадянською позицією, постійно відкривав для нашого суспільства забуті імена талановитих митців, а нині започатковує нові цікаві дослідницькі проекти, популяризує найкращі здобутки вітчизняної літератури і робить свій вагомий внесок у входження України до європейського та світового культурного простору. Наостанок Г.О. Сорока представила учасникам відкриття виставки співробітників музею, які працювали над експозицією, присвяченою ювілею Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України, та вручила колективу інституту в особі його директора медаль «Друг музею» – спеціальну нагороду на знак подяки за роки співпраці.

На відкриття виставки завітав і відомий український поет, письменник, перекладач, публіцист, громадський та політичний діяч Д.В. Павличко. У своєму слові до присутніх він нагадав, що інститут був не просто науковою установою, а одним із центрів боротьби за незалежну Українську державу. За сучасних же умов його почесна місія має полягати в сприянні розвитку вітчизняної літературної критики. 

Перед учасниками заходу виступив також колишній генеральний директор Національного культурного центру України в Москві доктор історичних наук В.Ю. Мельниченко, який розповів про допомогу, надану йому Інститутом літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України й особисто академіком М.Г. Жулинським у дослідженні московських періодів життя Т. Шевченка, М. Гоголя та М. Грушевського, і наголосив, що інститут працює на високому світовому рівні, а його науковці є людьми, що творять духовну історію України.

Заступник директора Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України кандидат філологічних наук С.А. Гальченко підкреслив, що кожен експонат на цій чудовій виставці є дорогоцінною перлиною і у свій особливий спосіб доповнює наші знання про нелегку історію української літератури. Він також висловив сподівання, що увагу відвідувачів приверне й виставка найкращих наукових видань інституту, що побачили світ упродовж 90-та років його існування.

На завершення заходу завідувач відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України кандидат філологічних наук Г.М. Бурлака зазначила, що установа має й багато інших, не менш цікавих фондів, кожен із яких є важливим для осягнення історії української літератури, а ця виставка – хороша нагода нагадати громадськості про інститут і суспільно значущі результати його роботи. 

Виставка функціонуватиме в музеї до кінця грудня 2016 року. Оглянути її можна за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 11, 3-й поверх. Графік роботи музею вказано на його Інтернет-сторінці: http://museumlit.org.ua/?page_id=133

 

 

 

За інформацією Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України,

Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України

і Прес-служби НАН України

 

Фото: Прес-служба НАН України

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ

НОВИНИ

NEWSKIT_вересня

20

Наукові пікніки

Запрошуємо всіх, хто цікавиться наукою,...

NEWSKIT_вересня

15

ОГОЛОШЕННЯ

Шановні колеги! Національна академія наук України...