Інститут літератури

Колектив Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ вітає доктора філологічних наук, професора, академіка НАН України, заслуженого працівника освіти Ростислава Петровича Радишевського із присвоєнням звання почесного доктора Варшавського університету (Doctor Honoris Causa) у червні 2026 року. Це звання - цілком закономірне визнання його величезного внеску в розвиток світової полоністики та зміцнення українсько-польських академічних зв’язків. Це справжня подія для української гуманітаристики.

Не одне десятиліття Ростислав Петрович будує мости між українською і польською культурами. У 1979 році він захистив кандидатську дисертацію «Леся Українка і польська література», а в 1996 - докторську «Польськомовна українська поезія кінця XVI - початку XVIII ст.». Із 1979 року Р.П. Радишевський - співробітник відділу давньої української літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка, а з 2022 - головний науковий співробітник відділу зарубіжної україністики (за сумісництвом). Із 1998 року і до сьогодні викладає в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, очолює кафедру полоністики, для створення якої доклав чимало зусиль. Протягом 1999 - 2021 рр. Ростислав Петрович був директором Міжнародної школи україністики НАН України. Він знаний у вітчизняній та світовій філології як полоніст, медієвіст, компаративіст та історик української літератури, автор понад 400 публікацій (із них 15 монографій), упорядник і видавець художніх текстів та літературознавчих наукових праць. Під його керівництвом було захищено 10 докторських та 33 кандидатські дисертації.

Р.П. Радишевський - закордонний член Польської Академії Знань (Краків), секретар Міжнародної асоціації україністів - зробив великий внесок у зміцнення  українсько-польського наукового діалогу. За вагомий внесок у розвиток польської культури учений був нагороджений багатьма медалями та відзнаками, зокрема Кавалерським Хрестом Ордена Заслуги Республіки Польща (2012), відзнакою Республіки Польща «За заслуги перед польською культурою» (1999) та ін.

У серії «Київські полоністичні студії» із 1999 року вийшло понад 30 томів, а в серії «Студії з україністики» - понад 20 випусків. У Польщі побачили світ книжки Ростислава Петровича (польською мовою), присвячені проблемам польської та української літератур: «Polskojęzyczna poezja ukraińska od końca XVI do początku XVIII wieku. Część I. Monografia» (Kraków, 1996) і «Roksolański Parnas. Polskojęzyczna poezja ukraińska od końca XVI do początku XVIII wieku. Część II. Antologia» (Kraków, 1998).

І українські, і польські літературознавці добре знають такі фундаментальні праці Р. П. Радишевського, як «Українсько-польське пограниччя: сарматизм, бароко, діалог культур» (2009), «Українська полоністика: проблеми, школи, сильветки» (2010), «Юзеф Ігнацій Крашевський: діалоги з Україною» (2012), «Літературознавча шевченкіана діаспори та польська рецепція Т. Г. Шевченка» (2014), «“Українська школа” в польському романтизмі: феномен пограниччя» (2018), «Юліуш Словацький. Життя і творчість» (1985), «Нариси історії польської літератури у двох томах» (2019).

Справжньою подією в царині українсько-польської співпраці стала індивідуальна монографія Р. П. Радишевського «Польська літературознавча україністика» (2023), до якої увійшли сильветки про польських літературознавців, котрі ґрунтовно досліджували українську літературу, історію, мову. У 1999 році Ростислав Петрович заснував серію «Бібліотека польської літератури» (понад 10 томів), у якій було видано твори С. Трембецького, Ю. Словацького, Л. Венглінського та ін. Був організатором та ініціатором багатьох Міжнародних конференцій: «Адам Міцкевич і Україна» (1998), «Юліуш Словацький і Україна» (1999), «Ярослав Івашкевич і Україна» (2000), «“Українська школа” в літературі та культурі українсько-польського пограниччя» (2004), «Європейський вимір української полоністики» (2006), «Універсалізм творчості Крашевського» (2012),  «Іван Франко і польська культура» (2016), «Українська і польська політична еміграція: інституції, особистості» (2018) та ін.

Присвоєння Р. П. Радишевському звання почесного доктора Варшавського університету свідчить про те, що ґрунтовні дослідження українського вченого були високо поціновані польською академічною спільнотою.

Бажаємо Ростиславу Петровичу нових нагород і звань, а також довгих років плідної праці на ниві українсько-польської культури.