4 жовтня у Києві на вул. Велика Васильківська, 6, відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки відомому діячеві української державності, науки і культури, докторові філологічних наук, професорові, багаторічному завідувачу відділу класичної української літератури в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, лауреатові Шевченківської премії Олексі Єлисейовичу Засенку (1907–1993).
Урочистості розпочалися о 12 годині освяченням від УПЦ КП меморіальної дошки. Одностайними схвальними оплесками нагородили присутні прекрасний барельєф Олексі Засенку на меморіальній дошці роботи відомого українського скульптора Івана Мельничука. Автор майстерно відтворив красиве, вольове, інтелектуально натхненне обличчя Олекси Єлисейовича у профіль.
Невдовзі численні гості були запрошені онуком Олекси Засенка, Олексієм Юрійовичем Засенком, до приміщення знаної книгарні «Сяйво» і мали змогу не лише ознайомитися з гарно облаштованою виставкою робіт О. Є. Засенка як науковця і письменника та рідкісними світлинами, а й у невимушеній дружній атмосфері, створеній родиною Засенків, сказати слово про Олексу Єлисейовича Засенка – науковця, письменника, керівника, громадського діяча, батька, наставника, дідуся.
Бесіду розпочав онук О. Є. Засенка, Олексій Засенко, теж науковець і громадський діяч. Він ознайомив присутніх з важливими, доленосними віхами життєвого і творчого шляху свого знаного дідуся.
Його слово продовжив директор ІЛШ Микола Жулинський, який насамперед висловив велику вдячність від свого імені та всього колективу Інституту літератури Олексієві Юрійовичу за ініціативу і проведення на високому науково-організаційному рівні цього важливого для української спільноти, науки і культури України, меморіального заходу. Микола Григорович коротко і ємко означив велику керівну і наукову роботу О. Є. Засенка в ІЛШ як глибокого знавця і дослідника класичної української літератури від Марка Вовчка до Марка Черемшини і з жалем констатував, що тодішнє керівництво ІЛШ позбавило сповненого творчої сили й енергії Олексу Засенка можливості брати активну участь у розвитку української державності, науки і культури, зіславши його на пенсію.
Наступне слово взяв Микола Бондар – нинішній завідувач відділу, яким у 1950–1973 роках керував О. Є. Засенко. Він розлого і детально розповів присутнім про наукові здобутки О. Є. Засенка в царині класичної української літератури.
Відомий поет, перекладач і критик Петро Петрович Засенко наголосив на значенні творчості О. Є. Засенка як письменника, якого високо цінував Максим Тадейович Рильський. Він розповів про приїзд М. Т. Рильського разом з групою інших письменників на гостину до Олекси Єлисейовича у його рідне село Люберці, що стало також важливою, знаковою подією для односельчан.
У ході бесіди від Комітету по присудженню Шевченківської премії пролунала дуже доречна і важлива пропозиція – заснувати Премію імені Олекси Єлисейовича Засенка.
Цю конструктивну пропозицію підтримала Надія Левчик-Камінчук. Вона, посилаючись на свій десятилітній досвід вручення науковцям Інституту літератури Премії імені її доньки Ольги Камінчук, наголосила не лише на важливості заснування Премії імені Олекси Єлисейовича Засенка, а й на можливості родини за будь-яких обставин забезпечити дієвість такого достойного увічнення пам’яті. Надія Володимирівна також щиро подякувала Олексі Юрійовичу та його чарівній дружині за це свято пам’яті Олекси Єлисейовича – її першого завідувача відділу, з яким вона пропрацювала 5 років, аж до його примусового звільнення на пенсію в 1973 році. Вона потім ще довго спілкувалася з Олексою Єлисейовичем і в будинку, де він жив, і на його дачі за містом, яку Олекса Єлисейович Засенко з дружиною (дбайливою господинею і майстринею української народної вишивки у червоних і чорних кольорах) так любили і доглядали.
