Українська
З великою приємністю повідомляємо, що Альманах «Вічність
Щорічні заходи ЦДЛФ — приклад сталого розвитку традиційних
15 січня 2024 року стартував проєкт «Сценічна шекспіріана:
Колектив Інституту щиро радіє успіху наших колег, що за
Дорогі друзі! Вітаємо Вас із Різдвом Христовим і зичимо
Україна відзначила День Гідності та Свободи, на жаль, в
  • Урочиста академія з нагоди 100-річчя від Дня народження професорки Нонни Копистянської
    Урочиста
    Кафедра світової
  • Лекція Тамари Гундорової
    Лекція Тамари
    Дорогі друзі,
  • Презентація альманаху «Вічність трива цей день. Художні хроніки війни»
    Презентація
    З великою
  • Міжнародна конференція «Теоретичні аспекти дослідження літератури фентезі»
    Міжнародна
    Щорічні заходи ЦДЛФ
  • Інтерв'ю з Тамарою Гундоровою:
    Інтерв'ю з
    Пропонуємо Вашій
  • Сценічна шекспіріана: майстер-класи з театральної критики
    Сценічна
    15 січня 2024 року
  • Наші співробітники у другому турі Шевченківської премії
    Наші
    Колектив Інституту
  • Стаття Миколи Сулими
    Стаття Миколи
    Вийшла друком
  • Щасливого Різдва
    Щасливого
    Дорогі друзі!
  • Міжнародний науковий форум «Революція Гідності: на шляху до історії»
    Міжнародний
    Україна відзначила
 

Наші видання

kanon.jpg
Четвер, 26 жовтня 2023 17:57

Вічна і світла пам'ять Миколі Матвійовичу Сулимі

26 жовтня 2023 р. перестало битися серце Миколи Матвійовича Сулими. Серце, тепла якого вистачало на усіх. Для родини, близьких, колег він був втіленням щирості, доброзичливості, готовності завжди простягнути руку допомоги. Народжений на Полтавщині, змужнілий на славній Миргородщині, Микола Матвійович з великою любов’ю говорив про свою малу батьківщину, з гумором і сумом оповідав про своє повоєнне дитинство, про великосорочинських земляків, про маму і бабусю, про тата, якого майже не знав.

Інститут літератури був для нього родиною, великою родиною, у якій він жив, працював, вчився, дискутував, зростав, радів і сумував майже 45 років! А починалося все далекого 1979 року, коли вже не зовсім юний, зате досвідчений книголюб і книгознавець Микола Сулима остаточно вирішив присвятити себе академічному літературознавству. І прийшов до Інституту на посаду лаборанта, але щасливий і гордий стати пліч-о-пліч з класиками науки про літературу. Сповнений творчих задумів і спраглий до наукової роботи вже за 3 роки він захистив кандидатську дисертацію і вирушив у свою велику мандрівку великою наукою. Він поволі, але невпинно долав філологічні вершини, з великим болем і сумом сприймаючи відхід своїх інститутських наставників: Володимира Крекотня й Олекси Мишанича. Їх могили він неодмінно відвідував щороку. «Не було б їх, то не було б і нас», - любив повторювати Микола Матвійович. Доктор наук, заступник директора з наукової роботи, завідувач відділу давньої української літератури, член-кореспондент НАН України, нарешті – академік, на всіх посадах і в усіх статусах він залишався улюбленим усіма в Інституті й у цілій філологічній Україні сивочолим чоловіком з добрими очима. Його тішили успіхи молодих науковців, він радів відкриттям інститутських та університетських колег, він взагалі умів щиро радіти життю. Гарна книга, хороший фільм, цікава виставка – він завжди знав про найкращі мистецькі новинки, і всі хотіли отримати від пораду й підказку метра. Його серце і в останні роки життя співало піснями-віршами, дихало такою ж любов’ю, як ті давні студентські рядки, якими він освідчився в коханні своїй Вірі – нашій дорогій Вірі Іванівні. Єдине, що постійно гнітило його, це якась просто фатальна недоля України. Недолугі, продажні чи непатріотичні президенти, відсутність стратегії розвитку і, зрештою, російська інтервенція, яка своєю дикістю перевершила навіть найгірші прогнози. Він звик переживати за всіх і за все, найменші кривди людей сприймав як свої власні, бо просто не вмів інакше. Глибокі переживання не минають безслідно, і важка хвороба вразила його тіло. Але фактично усі ці два роки страждань і боротьби він плекав надію і працював, продовжував жити життям Інституту літератури, який завжди був для нього більше, ніж просто улюбленою роботою.

Втрата, яку не поправити; рана, яку швидко не загоїти; сум, який не розвіяти. А ще безмірна вдячність цій великій і скромній людині, яка прожила свій вік заради Слова, науки, дружби, честі, любові, краси. Вічна і світла Вам пам’ять, дорогий і незабутній наш Миколо Матвійовичу!

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ

НОВИНИ