Українська
26 лютого докторантка Інституту літератури канд. філол.
З великою приємністю повідомляємо, що Альманах «Вічність
Щорічні заходи ЦДЛФ — приклад сталого розвитку традиційних
15 січня 2024 року стартував проєкт «Сценічна шекспіріана:
Колектив Інституту щиро радіє успіху наших колег, що за
  • Колоквіум про Голодомор у літературі у Франції
    Колоквіум про
    26 лютого
  • Лекція Тамари Гундорової
    Лекція Тамари
    6 березня провідний
  • Урочиста академія з нагоди 100-річчя від Дня народження професорки Нонни Копистянської
    Урочиста
    Кафедра світової
  • Лекція Тамари Гундорової
    Лекція Тамари
    Дорогі друзі,
  • Презентація альманаху «Вічність трива цей день. Художні хроніки війни»
    Презентація
    З великою
  • Міжнародна конференція «Теоретичні аспекти дослідження літератури фентезі»
    Міжнародна
    Щорічні заходи ЦДЛФ
  • Інтерв'ю з Тамарою Гундоровою:
    Інтерв'ю з
    Пропонуємо Вашій
  • Сценічна шекспіріана: майстер-класи з театральної критики
    Сценічна
    15 січня 2024 року
  • Наші співробітники у другому турі Шевченківської премії
    Наші
    Колектив Інституту
  • Стаття Миколи Сулими
    Стаття Миколи
    Вийшла друком
 

Наші видання

kanon.jpg

АНОТАЦІЇ ДОПОВІДЕЙ ЧЕТВЕРТОГО СЕМІНАРУ ЦДЛФ «ПОЕЗІЯ У КОНТЕКСТІ МЕТАЖАНРУ ФЕНТЕЗІ» 21 КВІТНЯ 2017

 

 

РЯЗАНЦЕВА Т. М.

СКАРБИ І БУДІВЕЛЬНІ МАТЕРІАЛИ: ВІД ПОЕЗІЇ ДО  ФЕНТЕЗІЙНОЇ ПРОЗИ

Доповідь складається з двох частин. У першій проаналізовано еволюцію фантастичних елементів у європейській наративній поезії ХІІ—ХІХ ст. та особливості інтертекстуальної взаємодії епічних і ліроепічних творів цих періодів з фентезійною прозою ХХ—ХХІ ст. У другій частині розглянуто взаємодію фентезі доби постмодернізму з метафізичною поезією XVII ст.

 СЕНЧУК І. А.

ПОЕТИКА «ІНШОСВІТІВ» У ТВОРЧОСТІ ВІЛЬЯМА Б. ЄЙТСА

 

Спадкоємець романтичної традиції, ірландський англомовний поет-візіонер Вільям Б. Єйтс (1865—1939) вважав поезію «записом одкровень». На його думку, «лише у поезії дано доторкнутися до таємниці» буття, а поетична уява «завжди прагне створити світ заново». Особливо чітко зв’язок із романтичною естетикою і концепцією світу прочитується у ранній творчості Єйтса – у поетичних збірках «Розпуття» (1889), «Троянда» (1893) і «Вітер в очереті» (1899), імаґінативний простір яких часто підпорядковується принципу двосвіття, а грань, що розділяє реальне, фантастичне і містичне, є ледь вловимою. У багатьох віршах цих збірок, на противагу сучасному матеріальному світу, артикульовано авторську візію «Інобуття», яке конструюється за посередництва ірландських міфо-фольклорних образів і символів, що мають архетипну природу.

Ірландці здавна вірили в існування «Іншосвіту», відмінного й віддаленого від світу людей, а все ж дотичного до нього. Непідвладний законам людського часу, ірландський «Іншосвіт» найчастіше постає як царство стародавніх богів – Туатха Де Данаан – і локалізується на трьох рівнях: на островах за морем; на дні озера; під землею, у пагорбах. Водночас це може бути й альтернативна, паралельна до світу людей, реальність, населена чарівними істотами — сідами. У ХІХ ст. для ірландців (особливо західної частини острова) фольклор і міфологія все ще зберігали, хоча й у зміненому вигляді, свою функціональність у культурному просторі, оформившись у певний комплекс уявлень, в якому «Іншосвіт» сприймався як частина Ірландії («інша», невидима, містична її складова) і слугував символом вічної юності, блаженства й умиротворення.

Мотив «Іншосвіту», в якому звичні магія і перевтілення, є одним із ключових мотивів ранньої лірики Єйтса. Це простір особливого типу, воротами  до якого слугують «туманні води». Єйтсовий «Іншосвіт» населений сідами, які виступають медіаторами між двома світами і провідниками душ смертних в іннобуття. Маркерами їхнього переходу часто слугують вітер або гроза. Важливим компонентом поетичного дискурсу Єйтса є представлення «Іншосвіту» як острова серед водних просторів – вірші «До острова серед вод», «Озерний острів Іннісфрі», «Чоловік, що мріяв про чарівний край» тощо, в яких ландшафт, виписаний через типово ірландські природні маркери (туман, вода, джерело, роса, птахи, ліс тощо), створює враження спорідненості з прадавніми силами і перетворюється на елемент сакральної національної топографії.

 

КРИНИЦЬКА Н. І.

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ПОЕТИЧНОЇ ТА ФЕНТЕЗІЙНОЇ ТВОРЧОСТІ УРСУЛИ ЛЕ ГУЇН

 

Урсула Крьобер Ле Гуїн (народ. 1929 р.) – провідна представниця сучасної американської літератури, авторка науково-фантастичних і фентезійних творів, поетичних збірок і реалістичної прози,  критики і літератури для дітей, сценаріїв та перекладів.

На жаль, поетична творчість Ле Гуїн, представлена десятьма збірками, майже не відома прихильникам її фантастичного доробку в Україні, за винятком віршів у рамках прозових текстів, хоча саме ознайомлення з поезією письменниці може стати ключем до осягнення її фентезі. Простеження поетичної та прозової еволюції Ле Гуїн свідчить про те, що її фентезійні твори є продовженням тематики чи реалізацією метафор її віршів. Наголошується, що поетів і фантастів ріднить розвинене метафоричне мислення, підвищена увага до значення та звучання кожного слова й ритму фраз.

Ле Гуїн з дитинства писала вірші; в університеті вона спеціалізувалася на ренесансній поезії Італії та Франції, а у зрілому віці у критичних працях неодноразово зверталася до спорідненості поезії та фентезі. У статті «Взаємозв’язок прози і поезії» (1983), аналізуючи різні дефініції, Ле Гуїн доходить висновку, що в поезії надзвичайно важливу роль відіграє висока концентрація смислу в кожному рядку, мелодика та магія слова, а також лексика, основана передусім на іменниках (тут слід згадати, що найменування всіх елементів уявного світу – невід’ємний аспект фентезі).

Однією із основних метафор слова в доробку Ле Гуїн є камінь. Він має розмір, вагу, форму та колір, а також символізує центр, материнство, давнину, досвід, будівництво, вічність тощо. В оповіданні «Камінь, який змінив світ» (1992) відбувається реалізація цієї метафори, коли усвідомлення кольору як однієї з якостей каміння дозволяє поневоленим зовсім по-іншому побачити і традиційне мистецтво, і навіть моделі суспільних відносин – і згадати забуте слово «свобода». Ле Гуїн вірить, що силою слова можна змінити цей світ, і, можливо, тому вона спирається у своєму прагненні до суспільної гармонії не стільки на елітарну поезію, скільки на більш масову фантастичну літературу, залишаючись при цьому в кожному прозовому творі тонким і вдумливим поетом.

 

ТИХОМИРОВА О. В.

ПОЕТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЕЛЬФІЙСЬКИХ МОВ, СТВОРЕНИХ ДЖ. Р. Р. ТОЛКІНОМ

В основі створення ельфійських мов Дж.Р.Р.Толкіна, тісно пов'язаних з міфологією Середзем'я, лежить принцип фоноестетичної насолоди, що обумовлює їх поетичний потенціал. В даному дослідженні розглядаються поетичні втілення ельфійської мови (на прикладі «квен'я») як у творчості самого Толкіна, так і в низці творів інших авторів (поезія, музика, кінематограф).

 

НАЗАРЕНКО М. Й.

СУРМИ ФЕЙЕРІ: ПОЕЗІЯ ДЖ. Р. Р. ТОЛКІНА 1914–1917 РР. ЯК ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП СТВОРЕННЯ ВТОРИННОГО СВІТУ

1916 р. нікому ще не відомий початківець запропонував лондонському видавництву збірку віршів під назвою «Сурми Фейері» (TheTrumpetsofFaerie). З дистанції століття ці твори можна і треба розглядати в подвійному контексті: англомовної «фейричної» поезії та подальшої творчості самого Толкіна. Таким чином можна унаочнити ґенезу Аману і Середзем’я, а також простежити еволюцію стійких образів, наявних у ранній поезії Толкіна.

 

МОСКВІТІНА Д. А.

ФЕНОМЕН ФЕНТЕЗІ-ПІСНІ У ПОСТРАДЯНСЬКОМУ КУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ

Глобальне захоплення творчістю Дж. Р. Р. Толкіна та його послідовників стало потужним натхненником креативної активності як професійних митців, так і численних аматорів. Найяскравіше вона проявилася у жанрі фентезі-пісні, що набула особливої популярності на пост-радянському культурному просторі, у середовищі так званих «рольовиків». Сьогодні на часі — наукове осмислення цього феномену, визначення його ґенези, класифікація його провідних різновидів та окреслення магістральних шляхів розвитку.

 

КАНЧУРА Є. О.

ПОЕТ І ПОЕЗІЯ ЯК СВІТОТВОРЧІ ЕЛЕМЕНТИ У ФЕНТЕЗІ ДОБИ ПОСТМОДЕРНІЗМУ (НА ПРИКЛАДІ РОМАНІВ ПРО ЄХО МАКСА ФРАЯ)

На прикладі комплексу творів про світ Єхо сучасного автора фентезі Макса Фрая розглядається роль поезії як основи світобудови фентезійного світу. Визначаються спільні засади поетичної та "вторинної деміургійної" творчості, зокрема звернення до несвідомого, вивільнення свідомості від впливу "побутової" реальності та стереотипів мислення, використання метафорики, образності, логіки уяви, гри та метаморфози. Підкреслюється зв'язок фентезі доби постмодернізму з метафізичною поезією. Визначається роль митця як деміурга. Дослідження доводить значущість діалогу митця та реципієнта на основі творчого резонансу, принципу плинності та мінливості, натхнення як здатності відчувати світ та відповідати йому.

 

 

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ

НОВИНИ