Нинішній 2025 рік, що минає, це рік 95-річчя Ліни Костенко, 90 -річчя від дня народження Василя Симоненка, 40-річчя від дня смерті Василя Стуса та рік інших дат і подій в історії українського шістдесятництва – предтечі відновлення Незалежності України -- був помітно насичений увагою українських науковців до цієї визначної сторінки української історії. Тож тема шістдесятництва залишається однією з чільних дослідницьких тем нашого Інституту. Так, на ХІ Міжнародній науковій конференції (ХНУ ім. В.Н. Каразіна, Харків, 11 квітня 2025 р.) «Художні феномени в історії та сучасності («Життя в обмеженнях і без») із планарною доповіддю «Свобода (не)свобода творчості: філософія самовираження Василя Стуса» виступила докторка філологічних наук, професорка, очільниця Центру дослідження українського шістдесятництва Л. Тарнашинська. А у вересні ц. р. Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна провів Міжнародну наукову конференцію «Шістдесятництво як чинник мовно-літературного розвитку України». На урочистій сесії «60-во – феномен волі і духу» вона ж виголосила пленарну доповідь «Українське шістдесятництво як явище світової культури».
Наприкінці листопада ц. р. у Карпатському національному університеті імені Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ) з нагоди 100-річчя від дня народження художника-шістдесятника Опанаса Заливахи відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Українське шістдесятництво як культурно-мистецький вияв національної ідеї. До сторіччя з дня народження Опанаса Заливахи».
У ній взяли участь науковці з Києва, Харкова, Ужгорода, Львова, Івано-Франківська, з-поміж яких – відомі дослідники руху шістдесятництва, мистецтва нонконформізму (Л. Тарнашинська, Л. Лагутенко, І. Дундяк, М. Яців та інші), українського мистецтва другої половини ХХ ст. (В. Дутчак, М. Селівачов, М. Черепанин, М. Бокотей, Н. Бабій та інші). До участі у конференції було залучеено також тих, хто має великий не лише науковий, а й практичний досвід у процесі інституалізації пам’яті шістдесятників та відомих митців України (О. Мельник, Р. Патик, О. Патик).
На пленарному засіданні першого дня роботи конференції виступила завідувачка відділу теоретичних і міждисциплінарних досліджень Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, очільниця Центру дослідження проблематики українського шістдесятництва доктор філологічних наук, професор Людмила Тарнашинська. У її доповіді “Національна ідея у дискурсі українського шістдесятництва як усвідомлений вибір свободи: від вчинку до нової ідентичності” йшлося не тільки про загальні світоглядні питання, що визначають унікальність явища українського шістдесятництва в українській історії загалом і літературно-мистецькому розвитку зокрема, а й про той шлях національного самоусвідомлення, який судилося пройти важкими життєвими дорогами Опанасу Заливасі (за матеріалами архівних документів). Під час круглого столу відбулася зустріч із тими, хто брав безпосередню участь у культурно-мистецькому процесі 1960-1980-х років або був безпосередньо знайомий з Опанасом Заливахою і могли поділитися особистими спогадами про шістдесятників: їхні розповіді були надзвичайно цікавими. У рамках конференції відбулися також огляд виставки робіт Опанаса Заливахи у фойє Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, круглий стіл учасників конференції у читальному залі університетської бібліотеки імені Богдана Гаврилишина та екскурсія до родинного будинку Опанаса Заливахи.
Ілюстація: роботи О.Заливахи: "Мвітло істини", "Є і будемо", "Воля".
МАЙДАН, ВІЙНА, ПАМ’ЯТЬ… Однак ювілеї святкують не тільки люди – право на ювілеї мають також і великі книги, як-от невелика за обсягом, але велика за духом праця Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», яка була написана 60 років тому, у вересні-грудні 1965 р. і стала своєрідною предтечею відновлення Україною своєї Незалежності. Тож і цій темі знайшлося місце на VІІ Науковому форумі під загальною назвою «Революція Гідності: на шляху до історії» із фокус темою «Майдан. Війна. Пам’ять: нові підходи та виклики меморіалізації», яку провів також наприкінці листопада ц. р. Національний меморіальний комплекс героїв небесної сотні – Музей революції гідності. Учасники цього поважного заходу – провідні науковці України та закордонні учасники – обговорили низку важливих питань, які сприятимуть глибшому розумінню процесів меморіалізації в Україні та відіграватимуть провідну роль у розбудові національної політики пам’яті. У межах форуму відбулися, зокрема, такі тематичні дискусії: «Визначальні принципи меморіалізації подій Революції Гідності й російсько-української війни»; «Принципи та стратегії формування ландшафту пам’яті/пам’ятей, які видозмінюють публічний простір – від теорії до практики»; «Пам’ять і меморіалізація: виклики та методи їх подолання»; «Невидима пам’ять: практики збереження історій тих, хто залишається в тіні». Цікаво пройшов також круглий стіл на тему: «Агенти пам’яті: практики меморіалізації «гарячої» та травматичної історії й роль інституцій у цьому процесі» та презентація дослідження «Civil Society and Memory at the Maidan Museum» (Громадянське суспільство та пам'ять, яку формує Музей Майдану); презентація видання «Як зберігати пам’ять? Посібник з громадянського архівування». У цьому контексті меморіалізації памяті прозвучала також доповідь завідувачки відділу теоретичних і міждисциплінарних досліджень Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, очільниці Центру дослідження проблематики українського шістдесятництва доктора філологічних наук, професора Людмили Тарнашинської “Меморіалізація як “простір досвіду” та “горизонт очікувань” у контексті актуальної історії (до 60-річчя написання праці Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?)”. Цей факт, а також саму працю доповідачка розглядає як “минуле майбутнє” (за назвою і концепцією книжки німецького історика й теоретика Райнгарта Козеллека про семантику історичного часу), що особливо актуально у контексті нашої нинішньої реальності – повномасштабної агресії росії щодо України з усіма причинами й наслідками, що з цього випливають. Увагу було акцентовано на тому, що ця ювілейна подія, актуалізована у нинішньому часі, має всі причини верифікуватися не тільки як “колективна пам’ять”, що потребує усвідомленої меморіалізації, особливий "простір досвіду" та "горизонт очікувань", а також як пролонгований акт передбачення/застереження наступним поколінням.
Адже, як показав час, тема, розгорнута І. Дзюбою у переконливе дослідження з промовистою концептуальною назвою (маркером нашої національної ідеї), з огляду на агресію та геноцид північного сусіда, котрий і досі прикривається цинічними гаслами “братерства”, залишається вкрай актуальною і застерігає суспільство від подальших історичних помилок. Тому і має налаштовувати на непоступливість і послідовність не тільки в обстоюванні нашої свободи і незалежності, а й проведенні жорткішої лінії дерусифікації. Адже, як ми можемо спостерігати, за статистичними даними, баланс між уживанням української і російської мов помітно похитнувся останнім часом у протилежний бік, і, що особливо прикро, це стало відчутно серед молоді, зокрема й школярів. Саме тому трактат “Інтернаціоналізм чи русифікація?” заслуговує особливої уваги у контексті “колективної пам’яті” і потребує не тільки усвідомленої меморіалізації, а й ґрунтовного переосмислення, актуалізованого трагічним сьогоденням. Тож доповідачка запропонувала розширити концепцію П’єра Нори, означену ним як “місця пам’яті” актуальною для українського реципієнта тезою про “тексти пам’яті”, котрі не тільки становлять золоту скарбницю національної пам’яті, а й не втрачають своєї актуальності та закликають бути пильними та не потрапляти в пастки легковірності й оманливих сподівань. Аудіозаписи 1-3 Дня Наукового форуму можна переглянути на ютюб каналі Музею Майдану за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=B2jFj0j9TTg
Також на Українському радіо звучали виступи Л. Тарнашинської до ювілею В. Симоненка (січень ц.р.) та Прямий ефір на Українському радіо, присвячений памяті Ігоря Калинця (липень ц.р.)
