Міжнародна міждисциплінарна науково-практична конференція
«Гойдайте ж кличний дзвін!»:
Олена Теліга і визвольна боротьба українців
упродовж ХХ–ХХІ століть»
(до 120 річниці від дня народження Олени Теліги)
6 жовтня 2026 р.
Київ – Вінниця – Черкаси – Харків – Львів – Херсон – Вроцлав – Познань – Мюнхен
Олена Теліга – видатна постать українського національно-визвольного руху середини ХХ століття, талановита письменниця, котра з-поміж когорти митців «празької школи» виокремлюється особливо активною, діяльною, нарівні з Олегом Ольжичем, навіть «революційною» чи войовничою життєвою позицією. Вона постійно перебувала у вирі українського еміграційного життя в Подєбрадах, Празі, Варшаві, вповні відчуваючи і його звабу, і його загрозливі виклики. Вона «горіла змаганням за майбутнє» України. Проте її творча біографія й донині залишається дещо міфологізованою, потребує постійного уточнення, із опертям на архівні й раритетні джерела.
Для Олени Теліги реальність політична й мистецька, як і повсякдення звичайного життя жінки, дружини, перебували в одній площині, разом утілюючи мету і сенс екзистенційного буття людини, яка стала в нашій історії «цілою епохою». Суверенна духовна незалежність кожного і всієї нації загалом, аристократизм духу, безкомпромісне відстоювання своєї української ідентичності, віра в перспективу розбудови незалежної української держави – головні цінності, що їх сповідувала Олена Теліга. Недарма Д. Донцов назвав її «поеткою вогняних меж» – це вповні проявилося у поетичній творчості, публіцистиці, критичних відгуках, як і в активній життєвій діяльності, у стосунках із побратимами, друзями, колегами, опонентами.
Та особливо виразно й знаково ці риси Олени Теліги помітні на початку 1940-х років, коли вона в окупованому Києві згуртувала в основному молодих письменників у Спілку, яку й очолила, допомагаючи їм вижити; коли редагувала й спрямовувала літературний тижневик «Літаври», що було дуже небезпечно за нової окупації. Вона не залишила Київ, була арештована разом із чоловіком, однодумцями і розстріляна в лютому 1942 р. Проте залишила нам «вічну заграву пориву», котра завжди була важлива упродовж багаторічної боротьби українців за свою незалежність і особливо актуалізувалася у вирішальний час нинішньої російсько-української війни.
