Інститут літератури

6 травня на 86-му році життя відійшов у вічність видатний письменник, класик української літератури ХХ століття Валерій Олександрович Шевчук, чия багатогранна творча діяльність тривала понад 60 років. Він стверджував себе в поезії, прозі, драматургії, кінодраматургії, у науковому й есеїстичному літературознавстві, критиці – як письменник, історик, історіософ, культуролог, літературознавець, архівіст, перекладач, укладач документальних видань, мемуарист, бібліофіл. Величезна й розмаїта творчість В. Шевчука як митця й громадянина пов’язана з розумінням ним особливостей письменницької праці, зі сповідуванням вільного саморозвитку й творчої діяльності людини, відповідності її внутрішній «природі», як зазначав, кожен «як уміє і як може, будує свій храм». Валерій Олександрович завжди керувався душевною потребою, власними уподобаннями, своїми відкриттями в царині давньої, нової й модерної української історії, історіософії, літератури, але завжди памʼятав про необхідність і значимість плодів своєї творчої праці для самоусвідомлення й ствердження українського народу, його комунікації з надбаннями світової духовної скарбниці. Це також було його незмінною внутрішньою настановою.

Народився напередодні Другої світової, мужнів в атмосфері «культу особи», стартував як письменник під час «хрущовського потепління», гідно витримав ганебні радянські роки, здобув нове дихання в часи незалежності, не збавляв творчого потенціалу й донині. Він був митцем-індивідуалістом, прозовим реалістом і модерністом, іронічним філософом-екзистенціалістом, історичним науковцем і белетристом, ментальним психологом, представником українських шістдесятників, акумулятором «житомирської прозової школи», необароковим предтечею українських постмодерністів. Але ніколи не був письменником радянським.

Усі життєві, творчі випробування в часи «застою» (як вимушене десятирічне мовчання) його загартували, зробили непохитним у вироблених переконаннях і незмінному прагненні в майбутньому. Усупереч усьому, він наполегливо, повсякчас дбайливо плекав свій сад, який став його розкішним і потужним духовним храмом, а садівник – справжнім титаном, який своєю подвижницькою працею насправді тримав небо над Україною.

Із величезної творчої спадщини В. Шевчука варто згадати хоча б найосновніше. Насамперед книги художніх творів: «На полі смиренному», «Дім на горі» (1983); «Мисленне дерево» (1986); «Три листки за вікном» (1986), за який отримав Державну премію України ім. Т. Шевченка і премію Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів; «Птахи з невидимого острова» (1989); «Стежка в траві. Житомирська сага» (1994); «У череві апокаліптичного звіра» (1995); «Око прірви» (1996); «Біс плоті» (1999); «Срібне молоко», «Тіні зникомі. Сімейна хроніка» (2002); «Привид мертвого дому» (2005); готично-притчова проза «Сон сподіваної віри» (2007); «Роман юрби» (2009); збірка пʼєс «Драматургія» (2006); збірка поезій «Місто Днів» (2015) та ін. Привертає увагу його мемуарна проза: «Темна музика сосон. Сад житейський думок, трудів та почуттів», «На березі часу. Мій Житомир. Хата і рід», «На березі часу. Мій Київ. Входини», «На березі часу. Ті, котрі поруч. Спогади про сучасників», «На березі часу. Ті, котрі поруч: Спогади про митців і вчених» та ін. Його художні твори перекладалися багатьма мовами світу, декілька з них було екранізовано, поставлено в українських і зарубіжних театрах.

Час десятирічного усамітнення став для нього «чудовим часом», коли він побував у різних архівах України, перекладав, досліджував давні манускрипти періоду Київської Русі, ХVІ–ХVІІІ ст. – «ціла загублена культура», внаслідок чого зʼявилися антології «Аполлонова лютня. Київські поети ХVІІ – ХVІІІ ст.», «Пісні Купідона. Любовна поезія на Україні в ХVІ − поч. ХІХ ст.», «Антологія української поезії. Том 1. Поезія ХІ – ХVІІІ ст.», «Марсове поле. Антологія героїчної поезії на Україні від ХІ – поч. ХІХ ст.» (у 2 т.). Також переклав, упорядкував твори Г. Сковороди, І. Вишенського, Л. Барановича, І. Величковського, Д. Братковського, «Літопис Самійла Величка» у 2 т., «Катехизис» П. Могили та ін.

В. Шевчук – автор багатьох історичних, історико-культурологічних досліджень: «Петро Могила і питання єдності церков», «Пізнаний і непізнаний Сфінкс: Григорій Сковорода сучасними очима», «Муза Роксоланська: Українська література ХVI - ХVIII ст. (2 кн.), «Просвічений володар. Іван Мазепа як будівничий Козацької держави і як літературний герой», «Козацька держава», «Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення ХVІ–ХVІІІ cт.» (у 2 т.) Упорядник документально-наукових видань: «Тисяча років української суспільно-політичної думки» (4 томи, ХVІ–ХVІІІ ст.); т. 3, 4 «Україна: антологія пам’яток державотворення, Х–ХХ ст.» (т. 3, 4); художньо-документальних видань: «Київський атеней. Мистецький Київ ХVІ–ХVІІІ ст.»; «Дмитро Туптало. Житія святих («Четьї-Мінеї»)» (3 т.); «Малі українські діярії ХVІ–ХVІІІ cт.»; «Василь Горленко. Українська старовина. Вибрані есе та листи» та ін. Він також – перекладач із польської, норвезької, грузинської поезії. Чимало підготовлених рукописів ще чекають видавців.

Такою титанічною працею Валерій Шевчук цілеспрямовано «заповнював білі плями», «переосмислював відоме» в національному культурному просторі, розкриваючи сучасникам, світу самодостатність і вагомість нашої культурної спадщини, яка творилася від часів Київської Русі. Так, підготовлене ним видання «Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ – поч. ХІХ ст.» (2019) засвідчує великий інтелектуальний потенціал українців як європейської нації. Остання книга, яка вийшла друком із його перекладом і впорядкуванням, – «Гімни і трени. Українська геральдична та пропамʼятна поезія ХVІ – ХVІІІ ст.» (2024) – ще раз це підтверджує.

Світла, вдячна памʼять Валерію Олександровичу.

Від імені колективу Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України висловлюємо глибоке співчуття родині покійного. 

Запрошуємо на онлайн-презентацію унікальної книжки-білінгви "Байки Харківські" Г. Сковороди 13 травня об 11.00. Своєрідність цього видання полягає в тому, що у ньому вперше байки подано без скорочень тексту мовою оригіналу, адаптованим варіантом до сучасної мови та англійською. Переклад виконали Наталія Левченко та Олеся Литвиненко в межах співпраці Харківського національного університету ім.Г.Сковороди та Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАНУ.
Посилання на ZOOM-конференцію: https://us04web.zoom.us/j/5858919189? pwd=aVN6NUtTM0JGY3VEcnJkUW1N MUdYdz09
Meeting ID: 585 891 9189
Passcode: 6DQJ77

За перший місяць проєкту «Дні Шекспіра в Україні - 2025», який Український шекспірівський центр реалізує спільно з Інститутом літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, було проведено 11 шекспіроцентричних заходів. На кожному з них були присутні від 60 до 100 учасників. Серед спікерів, які долучилися до проведення публічних лекцій, круглих столів та панельних дискусій, були як відомі шекспірознавці (проф. Наталія Торкут, проф. Майкл Добсон, проф. Девід Лівінгстоун, проф. Джо Стівенсон, доц. Ірина Безродних, доц. Юлія Щукіна, асп. Світлана Дейнека) так і театральні практики, зокрема, режисер Дмитро Захоженко, актор Олег Стефан.

Загальновідомою є цитата з Шекспіра «Весь світ – театр», тож цілком природньо, що в цьому році Український шекспірівський центр, завдяки активній співпраці з театральним аналітиком Сергієм Винниченком, приділяє велику увагу саме театральним репрезентаціям Шекспіра. Нагадаємо, що за час війни (2014-2025) в Україні поставлено 111 шекспірівських вистав. Співробітники Інституту літератури, зокрема, д. ф. н. Наталія Торкут, д. ф. н. Світлана Лущій, к. ф. н. Юрій Черняк та асп. Світлана Дейнека, які беруть активну участь у реалізації цього проєкту, з приємністю запрошують колег долучатися до наступних шекспірівських заходів.

Вітаємо заступника директора з наукової роботи, завідувача відділу шевченкознавства Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Олександра Бороня з обранням членом-кореспондентом НАН України! Тішимося з належного поцінування його багаторічної праці в галузі шевченкознавства і бажаємо йому подальших успіхів і досягнень.

https://www.nas.gov.ua/news/do-skladu-nacionalno-akademi-nauk-ukrani-obrano-novih-chleniv?fbclid=IwY2xjawKB_gdleHRuA2FlbQIxMABicmlkETF0OWxwYnozR3pMWjNRcG9GAR4hPwkzoI81MfAAnWTTkCx9U_30nvFF6b2j0rB2rVwcvnw0SQIJCcp9RucI4g_aem_lnfI3mmUyv7rqqrdJ-mF1g 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені В. Н. КАРАЗІНА

Філологічний факультет

кафедра української мови

кафедра історії української літератури

ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ імені Т. Г. ШЕВЧЕНКА НАН УКРАЇНИ

Центр дослідження проблематики українського шістдесятництва

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ  НАН УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ 

УНІВЕРСИТЕТУ  імені АДАМА МІЦКЕВИЧА В ПОЗНАНІ

КАФЕДРА СЛАВІСТИКИ УНІВЕРСИТЕТУ імені Ф. ПАЛАЦЬКОГО В ОЛОМОУЦІ

ІНСТИТУТ СЛОВ'ЯНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ ВРОЦЛАВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Шановні колеги!

 Запрошуємо Вас до участі у

Міжнародній науковій конференції

«Шістдесятництво як чинник мовно-літературного розвитку України»,

яка відбудеться

18-19 вересня 2025 року

Наукові вектори для обговорення:

• Свобода в літературному дискурсі шістдесятників.
• Художній світ лірики українських шістдесятників.
• Естетичні настанови авторів-шістдесятників vs радянська ідеологія.
• В’язничний дискурс у творчості українських шістдесятників.
• Ціннісні концепти і засоби їх вербалізації у творах шістдесятників.
• Ідеологеми крізь призму мовної картини світу.
• Мовні засоби лірики, прози, публіцистики, епістолярію, мемуаристики письменників-шістдесятників.
• Монологічність, діалогічність і поліфонічність шістдесятницького дискурсу.

Робочі мови конференції: українська, англійська, польська, чеська.

Формат конференції: онлайн. Платформу для дистанційного спілкування буде вказано в запрошенні.

Форми участі: очна (виступ у режимі онлайн) і заочна (подання тексту доповіді у формі статті для публікації (див. нижче) без виступу на конференції.

Для участі у конференції просимо до 25 серпня 2025 року заповнити заявку учасника: https://forms.gle/yC3vQ82g5Dp7afYc9.

Оргкомітет розгляне подані теми в контексті їх відповідності тематиці конференції та повідомить про внесення їх до програми до 5 вересня 2025 року.

 Читати інформаційний лист

7 квітня виповнилося 80 років Василеві Голобородьку - поетові, лауреату Державної премії України імені Тараса Шевченка (1994, за збірку «Ікар на метеликових крилах» і «Калина об Різдві»), літературної премії ім. В. Симоненка (1988), дисиденту, фундатору «київської школи» української поезії. Вірші почав друкувати з 1963 в періодиці, зокрема в газеті «Літературна Україна», журналі «Дніпро». Перша поетична збірка «Летюче віконце», підготовлена до друку в київському вид-ві «Молодь», була знищена вже набраною для друку в 1965 (існувала у самвидаві, у рукописній і машинописній формах; вийшла 1970 в США в еміграційному вид-ві «Смолоскип»). З 1969 до 1986 твори Голобородька не друкувалися в Україні, але мали резонанс в еміграції. Першою друкованою книжкою в материковій Україні став «Зелен день» (1988). Загалом у поетичному доробку Голобородька більше 10 оригінальних збірок, а також книг вибраного. З 2000-х років вивчає українську міфологію і фольклор (монографія «Зміст української народної казки», 2020). Поезія Василя Голобородька змінила уявлення про саме поняття мистецького вислову. Він автор, який бачить «внутрішню “душу” речей», «багато в малому, безмірне – в обмеженому, дивовижне й фантастичне – в звичайному і побутовому», - так писав про нього Іван Дзюба. Крім того, Дзюба спостеріг у поезії Василя Голобородька нові естетичні принципи, зокрема дистанціювання від масштабних «світових клопотів» і громадянських мотивів і оживлення світу анімістичних уявлень про природу (принцип «наївного сприймання»), використання елементів українського фольклору (казки, загадки, думи) і прийому метафоричного одивнення («відкриваються дивні світи, сховані в найбуденніших речах, що нас оточують»). Богдан Бойчук уважав, що фольклорні елементи в поезії Василя Голобородька «проходять через призму творчої індивідуальности поета, набираючи нових форм, нового значення і нового кута бачення світу (через них). Часто вони ніби відбивають глибини підсвідомого чи краще відкривають читачеві щілини до підсвідомого чи до сновидінь». Поетичне мислення Голобородька інтуїтивно-чуттєве і вирізняється посиленою асоціативністю, анімістичними й тотемними уявленнями, що надає його поезіям відчуття первозданності, зокрема й через те, що у своїх творах він реконструює давній світогляд, закони первісного мислення. Василь Голобородько звертається до фольклору, аби знайти в ньому автентичність вислову й оригінальність образів, яких бракувало українській поезії, а також зрозуміти природу «української душі». Автор не уникає дидактичності, морально-етичних, політичних тем і суспільних проблем, зокрема у збірці «Слова у вишиваних сорочках» (безглуздість служіння фальшивій, антигуманній ідеї, трагедія денаціоналізації, втрати людської гідності). У виборі поетичної форми він віддає перевагу верлібру зі своєрідною структурою, закоріненою в усну народну творчість, передусім думу з її мелодикою і речитативністю, народних замовлянь з їх численними повторами й самоповторами. Основний засіб його поетичного мовлення – складна за конструкцією метафора, схожа, за спостереженням Богдана Бойчука, на двоповерхову, як трипільські будинки, споруду: її «нижній поверх дуже маленький, а вищий такий великий, як людський світ, як серце поетове, як справжня поезія». Автор використовує прийоми «потоку свідомості», кінематографізму, елементи футуризму, «наївного малярства». Його поезії властива зорова виразність і живописність образів, прагнення відійти од штучності поетичної мови і наблизитись до природності (органічності) вислову. Ідейно й тематично, у плані жанру і стилю збірки Василя Голобородька не відображають послідовно його поетичної еволюції; опубліковані із запізненням, його книги (передусім 1990-х і 2000-х) містять вірші різних років; за хронікальним і циклічним принципами упорядкована лише збірка вибраного «Ми йдемо» (2005). Творчість Василя Голобородька – це не лише художнє вираження внутрішнього світу поета, а й глибоке філософське і соціальне дослідження, яке запрошує до роздумів про місце людини у світі та її взаємозв'язок із природою і культурою. Дякуємо Вам, пане Василю, за те, що не зрадили Слово, коли це було найважче. За чесність і простоту, що виявилися найвищими формами складного. З ювілеєм!
Вадим Василенко –
від імені колективу Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України

23 березня 2025 р. стартував проєкт «Дні Шекспіра в Україні», ініційований Українським Шекспірівським центром спільно з Інститутом літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Цього року першим спікером став театральний аналітик, засновник проєкту "Театральна риболовля", Сергій Винниченко, котрий провів інтерактивну лекцію на тему «Shakespeare воєнного часу: Шекспірівські вистави на українській сцені 2014-2025 років».