УкраїнськаEnglish
12 листопада 2019 р. в Інституті літератури ім.
Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України відділ
8 жовтня 2019 року Відділ теорії літератури та
Людмила Тарнашинська. Українське шістдесятництво: профілі
5 вересня 2019 року Центр дослідження проблематики
В Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України 5
НАУКОВИЙ ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ  ПРОБЛЕМАТИКИ УКРАЇНСЬКОГО
19-21 червня 2019 року в Інституті літератури ім. Т. Г.
  • Згадуючи Нілу Зборовську
    Згадуючи Нілу
    12 листопада
  • Десятий шевченкознавчий семінар:   до 110-річчя від дня народження  ПЕТРА ЖУРА
    Десятий
    Інститут літератури
  • Семінар про акцентний вірш
    Семінар про
    8 жовтня 2019 року
  • Людмила Тарнашинська. Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління (Історико-літературний та поетикальний аспекти). 2-е видання, доповнене.  – Київ: Смолоскип, 2019. – 592 с.
    Людмила
    Людмила
  • Художньо-інтелектуальний синкретизм творчості Валерія Шевчука
    5 вересня 2019 року
  • Дев’ятий шевченкознавчий семінар
    Дев’ятий
    В Інституті
  • Дев’ятий шевченкознавчий семінар:   до 85-річчя від дня народження Миколи Павлюка (1934–2011)
    Дев’ятий
    Дев’ятий
  • Художньо-інтелектуальний синкретизм творчості Валерія Шевчука
    НАУКОВИЙ ЦЕНТР
  • «У полі літературознавства “ставав на кожну ниву”: до 90-річчя від дня народження Ф.П.Погребенника»
    «У полі
    25 червня 2019 в
  • XV Міжнародна наукова конференція молодих вчених
    XV Міжнародна
    19-21 червня 2019
 

Наші видання

post.jpg
Вівторок, 26 листопада 2019 07:08

Згадуючи Нілу Зборовську

12 листопада 2019 р. в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка відбувся щорічний Всеукраїнський науково-теоретичний семінар для молодих учених пам’яті Ніли Зборовської, ініційований відділом української літератури ХХ ст. та сучасного літературного процесу, який укотре зібрав у стінах Інституту дослідників із різних міст і вишів. Семінар став уже традиційною спробою осмислення літературознавчої, художньої спадщини та продовженням наукового діалогу, започаткованого вченою, письменницею, доктором філологічних наук, провідною науковою співробітницею Інституту Нілою Вікторівною Зборовською. Виступи літературознавців поєднувалися зі спогадами колег, однодумців Н. Зборовської, кожен із яких поділився власними сприйняттям і розумінням Н. Зборовської як неординарної ученої, талановитої письменниці, людини з великої літери. Ідейно й тематично розмову було побудовано, передусім, навколо спадщини та широкого кола поглядів Н. Зборовської на літературу, культуру загалом. Зокрема, мовилося про різні аспекти наукової та художньої творчості, психоаналіз як теорію і практику прочитання класичної і модерної української літератури, постколоніальні й посттоталітарні дослідження, фемінізм, сучасний літературний процес тощо.

Відкриваючи Семінар, директор Інституту, академік НАН України Микола Жулинський наголосив на вагомому внеску Н. Зборовської в сучасні українські літературознавство та критику, поділився власними спогадами про Н. Зборовську як про літературознавицю, авторку прозових творів, багатогранну особистість, а також зробив огляд її праць, зокрема, «Танцюючої зірки” Тодося Осьмачки» (1996), «Феміністичних роздумів: На карнавалі мертвих поцілунків» (1999), «Моєї Лесі Українки» (2002), «Психоаналізу і літературознавства» (2003), «Коду української літератури» (2006) та ін. Окремо М. Жулинський зосередився на художньому антиромані «Українська реконкіста» (2003) Н. Зборовської, написаному як спроба діалогу з прозаїком і поетом Ю. Ґудзем після його передчасної смерті. Водночас він звернув увагу на автобіографічний досвід Н. Зборовської, утілений у художньому тексті: так, прообразом Дзвінки з відомого антироману, зауважив він, стала сама Н. Зборовська. М. Жулинський наголосив на ролі та значенні слова в художній і науковій творчості дослідниці: такі роль і значення дослідниця вбачала в моральному й духовному очищені, державницькій, націєтворчій функціях літератури. Суголосність тверджень Н. Зборовської з ідеями П. Куліша, який у своєму «Зазивному слові до української інтелігенції» визначав місію письменника як «творця нації», М. Жулинський означив її словами про те, що «на початку держави, як і людської цивілізації, стоїть велике слово». Крім того, він наголосив на проблемі непрочитаності, аналітичної нерозкодованості Н. Зборовської, наукову та художню творчість якої тісно переплетено з її власним психологічним досвідом. На думку вченого, спадщину Ніли Зборовської не можна зрозуміти без розуміння її внутрішньої психодрами – комплексу протиріч, які спонукали дослідницю заглиблюватися у власний складний психосвіт.

Спікерами й дискутантами в розмові про постать і творчість Н. Зборовської виступили Раїса Мовчан і Світлана Лущій (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка). Зокрема, Р. Мовчан розповіла про свій досвід співпраці з Н. Зборовською, співучасть в академічних заходах, конференціях, а також поділилася враженнями від перших книжок дослідниці – передусім книжки «“Танцююча зірка” Тодося Осьмачки». За словами Р. Мовчан, у спогадах знайомих Н. Зборовська є втіленням неординарної, багатогранної людини, яка не лише перебувала в безперервному пошуку, постійному самозростанні, відкритті себе і світу в різних його проявах, а й надихала інших на наукові пошуки, підживлювала новими поглядами, ідеями.

Своїми враженнями про знайомство й досвід спілкування з Н. Зборовською поділилася і С. Лущій, згадавши про захоплення Н.  Вікторівни новелістикою Г. Тютюнника та романами Е. Андієвської. У своїй доповіді про літературознавчу рецепцію Н. Зборовською прози Е. Андієвської С. Лущій проаналізувала дослідження Н. Зборовської, присвячені «Роману про добру людину», «Роману про людське призначення», «Геростратам» Е. Андієвської (ідеться, зокрема, про такі малознані праці Н. Зборовської, як «Про романи Емми Андієвської», «Прозові рефлексії над мисленням. За “Романом про добру людину” Е. Андієвської» та «Від стихійного міфологізм до сюрреалізму» тощо), а також наголосила на ідеї дослідниці про синкретизм, поєднання в художньому письмі Е. Андієвської як західноєвропейської, так і національної культурних традицій, полістилізм як визначальну рису художнього письма цієї авторки.

Анжела Матющенко (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка) вказала на безперервний пошук як важливу ознаку художнього та наукового мислення Н. Зборовської. У своєму виступі, присвяченому постмодерній сценічній інтерпретації української модерної драматургії, розглянутої в психоаналітичному ключі, дослідниця наголосила, що у світлі сучасних міждисциплінарних студій режисер театральної вистави вважається проективним реципієнтом, а сама вона – проактивною проекцією драматичного твору, що не лише продовжує життя твору, а зумовлює актуально-сучасне смислове перекодування. Серед іншого, дослідниця розглянула нові вистави за драмою-феєрією «Лісова пісня» Лесі Українки, які, на її думку, демонструють не лише сценічне відтворення літературного твору, а й його художньо-змістову актуалізацію – це продовжує позачасове існування класичного твору, виявляє невичерпність його духовно-культурного й соціально-гуманістичного потенціалу.

Тарас Головань (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка) розповів про власний досвід співпраці з Н. Зборовською в Київському національному лінгвістичному університеті. У своїй доповіді, присвяченій взаємодії філософії та психоаналізу, він звернув увагу на питання теорії пізнання, моральної філософії та філософії мови. У цьому контексті дослідник наголосив на кризі філософії суб’єкта (зокрема, висвітлив поняття «філософії суб’єкта»), проблемі повороту від «етики обов’язку» до «етики чеснот», у якій, наголошує він, і відбувається психологізація «моральної філософії», а крім того, зупинився на такому відгалуженні аналітичної філософії, як лінгвістична терапія – лікування «філософської мови».

Теоретичний блок, присвячений українській літературі ХХ ст., крім прози Е. Андієвської, розгортався навколо двох знакових свого часу романів – «Честі» М. Могилянського й «Ost»-у У. Самчука. Так, Вадим Юрченко (Національний університет «Чернігівський колегіум» ім. Т. Г. Шевченка) розглянув роман М. Могилянського як своєрідну реакцію на літературну дискусію в Україні 1925–1928 рр. Через утиски й переслідування, розгорнуті проти української інтелігенції, М. Могилянський не зміг узяти активну участь у дискусії, а тому, за словами дослідника, реалізував свої ідеї в романі, де порушив низку проблем тогочасного літературного процесу та його сутності, зокрема підтримав позиції елітарності літератури М. Хвильового та М. Зерова.

Про діалог письменників крізь час, зустріч «індивідуального таланту» і «традиції» вів мову Вадим Василенко (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка) у своїй доповіді, присвяченій рецепції творчості М. Хвильового та Ф. Достоєвського у трилогії «Ost» У. Самчука. Дослідник наголосив, що постать М. Хвильового в художньому світі «Ost»-у втілено у складній і суперечливій історії пророка «загірної комуни», «тринадцятого апостола», «вічного революціонера» Миколи Бича – символічного уособлення М. Хвильового, який, крім того, резонує з літературним персонажем його «Вальдшнепів» Дмитром Карамазовим – образом, запозиченим М. Хвильовим із «Братів Карамазових» Ф. Достоєвського. Такий взаємозв’язок – суголосність Ф. Достоєвського та М. Хвильового літературознавець пояснив ідеєю месійності («світла зі Сходу», «азіатського ренесансу», «загірної комуни»), пророчо-християнської в Ф. Достоєвського чи революційно-пролетарської в М. Хвильового, яка має спільне – релігійне походження: національне («народу-богоносця», який, у згоді з «російською духовною традицією», постає «носієм вселюдського братерства») чи класове (пролетаріату, що виступає новою «силою історії», покликаною змінити світ у згоді з новим біблійним ученням – соціалізмом). Історії Дмитра Карамазова з «Вальдшнепів» М. Хвильового та Миколи Бича з «Ost»-у У. Самчука, резонуючи одна з одною, закорінені у спільний ґрунт, прозу Ф. Достоєвського – одного з культових для У. Самчука авторів, до того ж ідеться про подвійний зв’язок, тексти з «подвійним дном» (Ф. Достоєвський – М. Хвильовий – У. Самчук).

Огляд досліджень, присвячених науковій і художній спадщині Н. Зборовської, зробила Світлана Коровченко (незалежна дослідниця) у виступі «Наукові пошуки Н. Зборовської: фемінізм, постколоніалізм, психоаналіз, метафізика», звернувши, серед іншого, увагу на праці сучасних дослідників, у яких присутнє упереджене, необ’єктивне, на її думку, сприйняття психоаналітичної методології. Також С. Коровченко розповіла про ранній період літературознавчих зацікавлень Н. Зборовської, а саме про її «Феміністичні роздуми на карнавалі мертвих поцілунків», у яких авторка продемонструвала власну психологічну роздвоєність, виступивши у двох іпостасях, під двома іменами – реальному, дослідниці Н. Зборовської, і прибраному, письменниці М. Ільницької.

Проблематиці сучасної української літератури присвятили свої доповіді науковці з Києва, Дніпра, Чернігова. Так, Катерина Девдера (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка) запропонувала своє прочитання новели «Лозанн» О. Лишеги, присвяченої гастролям театру-студії «Будьмо!» у Швейцарії, зокрема постановці Лишежиної драми «Друже Лі Бо, брате Ду Фу» в підвалі театру «Arcenic». Як зазначає дослідниця, біографічний сюжет у новелі набуває міфологічних рис: виведення поетом глядачів із бункеру актуалізує міф про Орфея, а низка образів (човна, рибалки, дикої м’яти, дзвонів у темряві й «заблуканих душ», казкової країни) мають виразне символічне значення. Водночас образ італійської актриси, з якою оповідач знайомиться після постановки, набуває архетипних рис Аніми, а досвід спілкування з нею мислиться як трансцендентний.

Тема гендерних стереотипів тісно пов’язана з дослідженнями Н. Зборовської, стала об’єктом зацікавлення Яніна Юхимук (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка), яка на прикладі сучасної підліткової прози показала, що художня література не лише відображає певні соціальні процеси, фокусуючи увагу читача на найгостріших проблемах, а й формує авторитетну точку зору, яка впливає на процес створення своєрідного інформаційного фільтру молодою людиною. Так, Я. Юхимук розглянула трилогію «Голодні ігри» С. Коллінз у контексті формування канонів літератури категорії «young adult» і показала процес трансформації протагоніста від шибайголови з пригодницького роману початку ХХ ст. до бунтаря в підлітковій антиутопії ХХІ ст.

Юлія Резніченко (Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара) у своїй доповіді про репрезентацію подорожі в наративних моделях сучасної української повісті (на прикладі творів М. Гримич і Г. Пагутяк) звернула увагу на жанрові та хронотопні параметри тревелогу, специфіку моделювання образу мандрівника, типологію наратора. Доповідачка дійшла висновку, що кожен із типів нарації накладає свій відбиток на специфіку відтворення подорожі героїв із погляду обширу оприявнених рефлексій (визначальна риса тексту Г. Пагутяк), більшої (Г. Пагутяк) або меншої (М. Гримич) деталізації простору, динаміки сприйняття нових обставин тощо, а спільним для обох повістей є увиразнення неподоланного відчуження героїв – повного або часткового – від реалій життя в іншій країні.

Своєю чергою, Юрій Терлець (Київський університет імені Бориса Грінченка) у доповіді «Іронізація як художньо-стилістичний прийом втілення гедоністичних ідей (на матеріалі української прози початку XXI ст.)» розкрив особливості іронії як стильової домінанти української артеґраундної літератури та фундаментального принципу побудови художнього тексту, що пов’язаний із безпосереднім дистанціюванням від сказаного та невпевненістю у можливості висловити свою думку без жодних табуювань. Послуговуючись поняттям «артеґраундної літератури» дослідник наголосив на його відмінності від «андеґраунду» як поняття близького, але нетотожного за значенням, зокрема зауваживши, що культура андеґраунду тривалий час була підпільною, натомість артеґраундна такого маркеру вже позбавлена. У цьому контексті Ю. Терлець проаналізував романи «Депеш Мод» С. Жадана та «Дрозофіла над томом Канта» А. Дністрового, у яких змодельовано типи героїв-гедоніків, що мають чітко встановленні орієнтири та принципи.

Натомість, Валентина Сотникова (Київський університет імені Бориса Грінченка) звернулася до філософії новітнього стоїцизму та на прикладі образу прецедентного героя лірики В. Базилевського розкрила художню модифікацію стоїчних принципів у творчості цього поета. На ідейному рівні дослідниця простежила симпатії поета до філософії стоїцизму, що ідеалізує моральну позицію витриманості, стійкості, а також суворе дотримання моральних вимог, незалежно від сподівань на винагороду. Носіями цих чеснот у ліриці В. Базилевського є, насамперед, прецедентні постаті – українські митці, які чинили опір колоніальному й тоталітарному режимам у ХІХ та ХХ століттях.

За підсумками доповідей відбулася наукова дискусія, під час якої учасники обмінялися думками, ідеями, спостереженнями, обговорили проблемні місця сучасної науки про літературу, зокрема роль і значення літературознавчої спадщини Н. Зборовської, а також висловили власні очікування щодо наступного Семінару.

 

Вадим Василенко

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ

НОВИНИ

NEWSKIT_листопада

26

Згадуючи Нілу Зборовську

12 листопада 2019 р. в Інституті...