Українська
26 лютого докторантка Інституту літератури канд. філол.
З великою приємністю повідомляємо, що Альманах «Вічність
Щорічні заходи ЦДЛФ — приклад сталого розвитку традиційних
15 січня 2024 року стартував проєкт «Сценічна шекспіріана:
Колектив Інституту щиро радіє успіху наших колег, що за
  • Колоквіум про Голодомор у літературі у Франції
    Колоквіум про
    26 лютого
  • Лекція Тамари Гундорової
    Лекція Тамари
    6 березня провідний
  • Урочиста академія з нагоди 100-річчя від Дня народження професорки Нонни Копистянської
    Урочиста
    Кафедра світової
  • Лекція Тамари Гундорової
    Лекція Тамари
    Дорогі друзі,
  • Презентація альманаху «Вічність трива цей день. Художні хроніки війни»
    Презентація
    З великою
  • Міжнародна конференція «Теоретичні аспекти дослідження літератури фентезі»
    Міжнародна
    Щорічні заходи ЦДЛФ
  • Інтерв'ю з Тамарою Гундоровою:
    Інтерв'ю з
    Пропонуємо Вашій
  • Сценічна шекспіріана: майстер-класи з театральної критики
    Сценічна
    15 січня 2024 року
  • Наші співробітники у другому турі Шевченківської премії
    Наші
    Колектив Інституту
  • Стаття Миколи Сулими
    Стаття Миколи
    Вийшла друком
 

Наші видання

movchan.jpg
Вівторок, 09 серпня 2016 14:39

«Вірю в силу духа…» до 160-річчя від дня народження Івана Франка

 

До ювілею Івана Франка, присвяченого 160-річчю від дня народження видатного українського письменника, поета, публіциста, перекладача, науковця, громадського й політичного діяча у Музеї книги та друкарства України відкрилася  виставка«Вірю в силу духа…»

Виставку побудовано на матеріалах Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, Музею книги та друкарства України й Національного музею українського народного декоративного мистецтва.

Загалом на виставці представлено понад 250 експонатів книжкової та образотворчої Франкіани. Так, 115 видань — з колекції Музею книги, ще 20 прижиттєвих видань Франка — з Бібліотеки ювіляра, що зберігається в Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України.

Портрет Франка пензля Івана Труша — з колекції Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Це перше з трьох аналогічних зображень портретованого, виконане на початку ХХ ст.

Унікальними експонатами є автографи Івана Франка, надані відділом рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. Це — автобіографія письменника, датована 7 лютого 1889, уривок дослідження про Варлаама і Йоасафа, поема «Смерть Каїна», фрагменти праці «Галицько-руські народнї приповідки», а також автограф поеми «Мойсей» у записній книжці та план твору.

Експонується видання «Народе мій. Пролог до поеми “Мойсей” мовами народів світу» (1989).

Музейна франкіана має вагому колекцію графіки. Ілюстрації до творів поета та елементи  мистецького оформлення видань виконані такими відомими художниками як Василь Кричевський, Василь Касіян, Василь Лопата, Анатолій Базилевич, Георгій Якутович, Валентин Литвиненко та ін. В експозиції також плакат «Іван Франко» (1956) роботи заслуженої діячки мистецтв України, художниці Ніни Божко.

В експозиції можна побачити унікальні рушники з Франківського краю, які  було надано  Національним музеєм українського народного декоративного мистецтва.

 

Жоден українець не зміг перевершити Франкової працездатності. Творча енергія поета, письменника, перекладача, ученого, громадського і політичного діяча вимірюється шістьма тисячами творів. За сорок років діяльності Іван Франко надрукував понад 220 окремих видань.

Перші збірки за його підписом «Баляды и росказы» (1876) та «Борислав» (1877) з’явилися під час навчання у Львівському університеті. Зважаючи на потребу в західноукраїнській літературі художніх творів на історичну тематику, 1882 р. редакція журналу «Зоря» оголосила конкурс на кращий твір такого напряму. Найвищу оцінку здобула повість «Захар Беркут. Образ громадського життя Карпатської Русі в ХІІІ віці». Експонуються видання в оформленні В. Литвиненка (1960), Г. Якутовича (1974), І. Крислача (1986) та ін.

У 1887 з присвятою дружині Ользі Хоружинській вийшла збірка поезій Івана Франка «З вершин і низин». Загалом за життя автора побачило світ одинадцять збірок його поетичних творів (з них — чотири перевидання з доповненнями). На виставці представлені: «Мій Ізмарагд» (1898), «Із днів журби» (1900), «Semper tiro» (1906), «Зів’яле листя» (2-е вид., 1911), «Із лїт моєї молодости» (1914).

Влітку 1893 р. у Відні Іван Франко під керівництвом професора-славіста Ватрослава Ягича успішно захистив дисертацію «Варлаам і Йоасаф. Старохристиянський духовний роман і його літературна історія». Того ж 1893 року драма «Украдене щастя», подана на конкурс галицького Крайового відділу, була відзначена ІІІ премією. Експонуються окремі видання твору, зокрема, друге прижиттєве видання 1901 р. з особистої Бібліотеки автора.

Ще 1890 р. Франко за підтримки Михайла Драгоманова став співзасновником Русько-української радикальної партії, яку очолював впродовж наступних восьми років. За цей час він тричі балотувався до австрійського уряду (у 1895, 1897, 1898), але щоразу здобути перемогу перешкоджали неправомірні дії інших кандидатів. Добре обізнаний із долею та побутом земляків, Франко твердо відстоював їх права.

Історія життя Галицького краю знайшла своє відображення в кожному художньому творі письменника. Так, непосильну працю ріпників, добувачів нафти, розкрито в повісті «Борислав сміється» (1880–1881), побут міського життя відтворено в повісті — «Лель і Полель» (1887). Новаторством та найбільшою вивершеністю вирізняється роман «Перехресні стежки» (1889–1900). Часто письменник повертається до опублікованих творів, перероблює та змінює їх. На виставці експонуються дві редакції повісті «Boa constrictor» (1884, 1907) та друга редакція повісті «Великий шум» (1907). Збірки оповідань «Галицькі образки» (1885), «Староруські оповідання» (1900), «В поті чола» (1903–1905) та ін.

З-поміж видань для дітей представлені твори, перекладені та суттєво доповнені Іваном Франком: «Лис Микита» (1891), «Пригоди Дон Кіхота» (1892), «Коли ще звірі говорили» (1903). Першими слухачами казок Франка були власні діти — Андрій, Петро, Тарас та Анна.

Знаючи чотирнадцять мов, вчений підготував та опублікував переклади з-понад тридцяти національних літератур, а це твори близько 200 письменників (В. Шекспіра, Дж. Мільтона, Р. Бернса, Дж. Байрона, П.-Б. Шеллі, Й.-В. Ґете, Ф. Шіллера, Г. Гайне, В. Гюго). Експонується розвідка Івана Франка — «Данте Аліг’єрі. Характеристика середніх віків. Життя поета і вибір із його поезії» (1913), присвячена найвидатнішому італійцю доби Відродження .

Франко — автор кількох сотень праць з літературознавства, які за життя вченого здебільшого друкувалися у періодичних виданнях:  «Світ», «Правда», «Зоря», «Діло», «Житє і слово», «Кіевская старина», «Літературно-Науковий вісник», «Kurjer Lwowski», «Die Zeit». Численними є його розвідки з медієвістики. На виставці ми бачимо дослідження: «Русько-український театр» (1894), «Іван Вишенський» (1895), «До історії українського вертепу» (1906), а також перший том видання «Апокрифи і легенди. У 5 т.» (1896–1910), куди увійшли зібрані впродовж років давні рукописні тексти. Власну концепцію розвитку вітчизняного письменства Іван Франко подав у «Нарисі історії українсько-руської літератури» (1910).

Вершиною Івана Франка-лірика стала поема «Мойсей», створена впродовж першого півріччя 1905 р. У ній Франко навів у пролозі слова, які надихали його впродовж  усього життя: «Вірю в силу духа…». Експонується перше видання твору, що збереглося на сьогодні в небагатьох примірниках.

Окрему частину доробку ученого становлять дослідження з мовознавства «Причинки до української ономастики» (1906), «Літературна мова і діалекти» (1907). Експонується також розвідка «Етимологія і фонетика в южноруській літературі» (1894), у якій дослідник обґрунтував переваги фонетичного правопису для української літературної мови.

Як відомо, ще з дитинства Іван Франко збирав легенди, пісні, прислів’я та приказки, які чув від батька Якова, а найбільше від матері Марії з роду Кульчицьких. Частина занотованого матеріалу була надрукована у збірнику «Жіноча неволя в руських піснях народних» (1893). На виставці також представлено два збірники «Галицько-руські народнї приповідки» (1908), дослідження «Студії над народними піснями» (1908), надруковані в етнографічній секції НТШ, яку впродовж 1898–1913 років очолював учений.

1908 р. Іван Франко підготував та надрукував на доручення філологічної секції НТШ двотомне видання творів Шевченка під назвою «Кобзар». Книжка перевершувала усі попередні збірки творів Шевченка за кількістю поезій і багатством їх варіантів.

У 1906 Харківський університет присвоїв ученому звання доктора honoris causa, він був обраний членом-кореспондентом товариств «Národopisná Společnost Českoslovanská» в Празі і «Verein für österreichische Volkskunde» у Відні.

Земний шлях Івана Франка завершився 28 травня 1916 р., поховано ученого і письменника на Личаківському кладовищі у Львові.

У ХХ ст., разом із встановленням радянської влади (1917 р. в Наддніпрянській Україні, 1939 р. — в Західній) здебільшого друкувалися твори Франка з життя робітників, визискування селян та революційного характеру. 1924 р. у зв’язку з 10-річчям від дня смерті письменника розпочалася робота над першим багатотомним зібранням творів письменника. Тридцять томів Франкової спадщини впродовж 1924–1929 рр. підготував співробітник харківського видавництва «Рух» та секретар Франка у 1910–1912 рр. Іван Лизанівський разом із Сергієм Пилипенком.

Найбільшим здобутком франкознавства стало зібрання художньої та наукової спадщини І. Франка у 50-и томах (Наукова думка, 1976–1986), впорядковане співробітниками Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР під керівництвом Євгена Кирилюка (у групі науковців, що працювали над виданням — Михайло Бернштейн, Олексій Засенко, Олекса Мишанич, Федір Погребенник, Вікторія Колосова, Володимир Крекотень, Ніна Калениченко, Надія Вишневська, Ангеліна Полотай та ін.).  Наступні видання творів Франка вже друкуються за текстами цього зібрання. У 2002 р. стало можливим видати збірник «Мозаїка», куди ввійшли праці, відсутні  у «Зібранні творів у 50 т.». Впродовж 2008–2011 рр. додруковано ще 5 томів франкіани.

У другій половині ХХ ст. видання Франка виходили багатотисячними накладами у видавництвах «Дніпро», «Наукова думка», «Каменяр», «Веселка». Серед упорядників та авторів передмов — Григорій Вервес, Юрій Шевельов, Мирослав Мороз, Василь Яременко, Дмитро Павличко та ін.

Після здобуття Україною незалежності найчастіше друкуються ліричні твори Франка та видання для дітей.

 

Творча спадщина Франка сьогодні звучить англійською, польською, російською, грузинською, литовською, німецькою та ін. мовами. 

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ

НОВИНИ