УкраїнськаEnglish
Міністерство освіти і науки України Національна академія
Табірний щоденник Остапа Вишні, деякі «реабілітовані» твори
«Станція 451» –
  • Вебінар «Шевченкові повісті в європейському літературному контексті»
    Вебінар
    19 січня 2021 р.
  • Матеріал Пресслужби НАН України, присвячений Х семінару ЦДЛФ
    Матеріал
    8 січня 2020 року в
  • Кузнєцов Ю.Б. Від художнього психологізму до художнього психоаналізу. Київ : УОВЦ «Оріон», 2020. – 544 с.
    Кузнєцов Ю.Б.
    Кузнєцов Ю.Б. Від
  • Відкриття меморіальних дощок на пошанування пам’яті видатних діячів українського руху опору 1960-1970-х років  Василя Стуса та Івана Світличного
    Відкриття
      23 грудня на
  • Леся Українка Апокриф: Вибране/ Леся Українка. Чотири розмови про Лесю Українку/ О.Забужко, С.Шевчук. Київ: Комора, 2020. – 623 с.
    Леся Українка
    Леся Українка
  • Козаки у Ямайці, Україна на Антиподах: Збірник на пошану Марка Павлишина
    Козаки у
    Майже пів сотні
  • Науковий семінар «Традиційні та нові підходи до вивчення щоденника поета»
    Науковий
    24
  • Вектори науково-творчої діяльності академіка Агатангела Кримського
    Вектори
    Міністерство освіти
  • «Остап Вишня. Невеселе життя. Документальна біохроніка»
    «Остап Вишня.
    Табірний щоденник
  • Станція 451
    Станція 451
    «Станція 451» –
 

Наші видання

movchan.jpg
Sunday, 20 December 2020 18:19

«Чи чекати дива з «Удовиної хати»? З уроків Євгена Сверстюка»

На сайті газети «День» було подано статтю Людмили Тарнашинської під назвою «Чи чекати дива з «Удовиної хати»? З уроків Євгена Сверстюка», написану спеціально на Перше грудня. З цим календарним днем у нас асоціюється громадська організація  «Перше грудня» –  об'єднання, створене у 20-ту річницю референдуму за незалежність України відомими інтелектуалами та громадськими діячами, в основу програмних документів  якого закладена декларація, що містить базові принципи для об'єднання українського народу, та Хартія Вільної Людини, що відтворює життєві орієнтири для нашого суспільства. Серед учасників ініціативної групи був також і відомий дисидент, шістдесятник Євген Сверстюк. Символічно, що сам Євген Олександрович пішов у Вічність саме 1 грудня (13 грудня 1928 – 1 грудня 2014).

У статті йдеться про те, як у шістдесяті роки минулого століття гуртувалися довкола української національної ідеї поодинокі сміливці і з західних, і зі східних областей України, а також ті надії, які покладав Є. Сверстюк на приховані духовні сили українського Сходу. Авторка статті шукає відповіді, на чому ґрунтувалися такі його відчуття й переконання, підтверджуючи їх його ж аргументаціями у публікаціях різних років. Зокрема, відповідаючи на запитання часопису «СіЧ», якою є роль християнської традиції у розбудові української державності, відродженні  духовності, національної самосвідомості, наголосивши на потребі справжнього ґрунту – релігійній основі, Є. Сверстюк підкреслював: «Тільки там, де є традиція, усталеність, там за будь-якого варіанту релігії є якийсь контакт. Там, де все зруйноване, відбудовувати можна тільки на рівні людини. Людині потрібно повернути справжність. Поки ми матимемо справу з блудними очима й блудними словами, доти не можна буде серйозно говорити про справу. Все робитиметься тільки на словах. /…/ Є велика суперечність між прихованим запасом сил і наявними силами, які дуже бідні. То головна наша проблема…».

Людмила Тарнашинська  проводить паралелі із днем нинішнім: «Прозірливі слова,  мовлені неначе нині і наче також із приводу сьогоднішньої проблеми стосовно тимчасово окупованих територій Донбасу. У контексті проблеми щодо їх деокупації та майбутньої реінтеграції ці акценти з історії українського шістдесятництва звучать по-особливому: й актуально, й запитально водночас.  І тут, здається, відповідь можна пошукати знову ж таки у самого Євгена Олександровича на сторінках книжки Юрія Луцького «Листування з Євгеном Сверстюком» («Смолоскип», 1992): «…усі питання живуть взаємозалежністю, динамізмом пошуку. Поза цим вони просто висять» (лист  Є. Сверстюка до Ю. Луцького з Києва, датований 18 лютого 1984 р., с. 64)». Авторка статті підсумовує: «Бачимо, що мав рацію Євген Олександрович: вони й справді «висять», зависають у просторі неоднозначності, невизначеності й непослідовності. Тож, на жаль, на сьогодні я не маю відповіді на ці запитання загальнонаціональної ваги, хіба ще згадуються суголосні із сьогоденням рядки з «Марусі Чурай» Ліни Костенко: «Так ці нестатки в'їлися в печінку,/і вся ця передержана війна», як і її ж рядки із «Берестечка»: «Не звикли думать, звикли говорити./Кричати звикли – «слава» та «ганьба»./ Злиденний дух, прикутий до корита,/лише ногами правду розгріба». Що ж, відповідь може дати лише новітня історія – у її динамізмі пошуку. І взаємозалежності. Підкріплених вірою, бажанням і великою державницькою мудрістю… Замислившись над рядками: «Чужі та прийшлі, вже тут укорінені,/та ще й своїх причаєне кубло/так вирипали двері України – /аж холодом з Європи потягло». Знову ж таки з «Берестечка», на жаль, надзвичайно нині актуального…».

         Режим доступу: https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/chy-chekaty-dyva-z-udovynoyi-haty

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ

АНОНСИ

НОВИНИ