УкраїнськаEnglish
Міністерство освіти і науки України Національна академія
Табірний щоденник Остапа Вишні, деякі «реабілітовані» твори
«Станція 451» –
  • Вебінар «Шевченкові повісті в європейському літературному контексті»
    Вебінар
    19 січня 2021 р.
  • Матеріал Пресслужби НАН України, присвячений Х семінару ЦДЛФ
    Матеріал
    8 січня 2020 року в
  • Кузнєцов Ю.Б. Від художнього психологізму до художнього психоаналізу. Київ : УОВЦ «Оріон», 2020. – 544 с.
    Кузнєцов Ю.Б.
    Кузнєцов Ю.Б. Від
  • Відкриття меморіальних дощок на пошанування пам’яті видатних діячів українського руху опору 1960-1970-х років  Василя Стуса та Івана Світличного
    Відкриття
      23 грудня на
  • Леся Українка Апокриф: Вибране/ Леся Українка. Чотири розмови про Лесю Українку/ О.Забужко, С.Шевчук. Київ: Комора, 2020. – 623 с.
    Леся Українка
    Леся Українка
  • Козаки у Ямайці, Україна на Антиподах: Збірник на пошану Марка Павлишина
    Козаки у
    Майже пів сотні
  • Науковий семінар «Традиційні та нові підходи до вивчення щоденника поета»
    Науковий
    24
  • Вектори науково-творчої діяльності академіка Агатангела Кримського
    Вектори
    Міністерство освіти
  • «Остап Вишня. Невеселе життя. Документальна біохроніка»
    «Остап Вишня.
    Табірний щоденник
  • Станція 451
    Станція 451
    «Станція 451» –
 

Наші видання

kuznietsov.jpg
Friday, 25 December 2020 15:12

Відкриття меморіальних дощок на пошанування пам’яті видатних діячів українського руху опору 1960-1970-х років Василя Стуса та Івана Світличного

 

23 грудня на будинку по вулиці Грушевського 4, в якому розташований Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, відбулося відкриття меморіальних дощок на пошанування пам’яті видатних діячів українського руху опору 1960-1970-х років Василя Стуса та Івана Світличного.

 

Рішенням Вченої Ради Інституту літератури  ім. Т. Г.  Шевченка НАН України від 7 лютого 2019 р. спільно з науковим Центром дослідження проблематики українського шістдесятництва було підтримано ініціативу про гідне пошанування та меморіальне увічнення пам’яті подвижників-шістдесятників, котрі працювали в стінах нашого Інституту, і чиїми іменами пишається не тільки українська, а й світова література і внесок котрих у здобуття Україною незалежності важко переоцінити.

Ці меморіальні дошки встановлено за Розпорядженням КМДА від 17.08.2009 р. №911.

 

Василь Стус  (1938-1985) – визначний поет-шістдесятник, талановитий перекладач, прозаїк, літературознавець і правозахисник, активний учасник руху опору тоталітарній системі в Україні, репресований. Лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка за збірку поезій «Дорога болю» (1991; посмертно). Посмертно удостоєний звання Героя України з удостоєнням ордена Держави (2005).

Восени 1963 р. В. Стус вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка Академії наук УРСР зі спеціальності «Теорія літератури». За час перебування в аспірантурі, окрім роботи над дисертаційною темою, підготував і здав до видавництва першу збірку творів «Круговерть», написав низку літературно-критичних статей, надрукував кілька перекладів із ҐетеРількеЛорки. Однак перспективу наукової кар’єри було перекреслено рішучим  виступом проти арештів української інтелігенції, що розпочалися в Україні.  55 років тому, 4 вересня 1965 р., у Києві, в кінотеатрі «Україна», відбулася пам’ятна прем’єра фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків», яка перетворилася на відкритий виступ проти свавілля тоталітарної влади. З-поміж інших голосів (І. Дзюба, В. Чорновіл) прозвучав там і голос обурення молодого В. Стуса: «Де ж правда? Чому не дають говорити правду? Це неподобство!». Перед відрахуванням за цей «обурливий факт» із аспірантури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка АН УРСР В. Стус написав у «Пояснювальній записці» дирекції Інституту: «…Я говорив з обуренням про те, що підозріливо приховувані арешти виявляють якусь гнітючу атмосферу, яка створилася в Києві, особливо  ж щодо молодих митців. Ці підозріливі арешти створюють ґрунт  для страшних  аналогів. Тінь кривавого 1937 р. надто близька, щоб не можна було реагувати на будь-які подібні симптоми. Чисто психологічно, чисто громадянськи – я не міг стриматись. Я вважаю, що в таких умовах мовчанка є злочином…».  Слова «Я не міг стерпіти. Я не міг мовчати» рефреном пройшли крізь усю долю нескореного Стуса.

За участь у цій акції його відрахували з аспірантури, за ним почало стежити КДБ. Попри схвальні рецензії на його поезії, ані перша («Круговерть»), ані друга («Зимові дерева») збірки не були надруковані. У січні 1972 р. його вперше арештували. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. Більшість віршів, написаних у таборі, вилучалася і знищувалася, лише деякі потрапили на волю завдяки листам до дружини. Після повернення восени 1979 р. до Києва приєднався до Гельсінської правозахисної спілки. Заробляв на життя, працюючи звичайним робітником. У травні 1980 р. був знову заарештований, визнаний «особливо небезпечним рецидивістом» і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Покарання відбував у таборі особливо суворого режиму ВС 389/36 у с. Кучино Чусовського району Пермської області.

Життя В. Стуса трагічно обірвалося на 47-у році, у ніч з 3 на 4 вересня 1985 р. під час голодування в карцері табору для політичних в’язнів біля села Кучино Пермської області. Поховали його на табірному цвинтарі. У листопаді 1989 р. завдяки клопотанням рідних і однодумців прах В. Стуса перепоховали на Байковому кладовищі у Києві.

 

Іван Світличний (1929-1992) – український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960-1970-х рр., репресований. Член Міжнародного ПЕН-клубу. Лауреат державної премії ім. Т. Г. Шевченка за збірку  поезій, поетичних перекладів і літературно-критичних статей «Серце для куль і для рим» (1994; посмертно).

З 1952 до 1955 рр. І. Світличний навчався в аспірантурі Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка АН УРСР. Науковим керівником його дисертаційного дослідження «Теорія літературного образу» на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук був академік О.І. Білецький, котрий вважав, що після доопрацювання першопочаткового тексту («з незначними доробками») його можна  захищати як докторську. Однак І. Світличному завадила висока самовимогливість, а намір видати текст у «Науковій думці» окремою книжкою «Рухома естетика», на жаль, не здійснився уже з причин, що не залежали від самого дослідника: після короткої «хрущовської відлиги» почалися утиски шістдесятників. Працював відповідальним секретарем журналу «Радянське літературознавство» (нині – «Слово і Час»); у 1955-1963 рр. – молодший науковий співробітник Інституту літератури АН УРСР, у 1963-1964 рр. – науковий співробітник Інституту філософії АН УРСР. Як ідейний натхненник шістдесятництва, духовний лідер національно-демократичного руху 1960-1970-х рр., один із організаторів «самвидаву» був неодноразово заарештований. Загалом перебував у спецізоляторі  КДБ (тюрмі) 2 роки 2 місяці, в таборі – 4 роки 10 місяців, на засланні – 5 років (майже увесь останній табірний рік перебував у лікарні) – усього 12 років. Звільнили його 1983 р. Його твори (поезія, переклади, літературна критика, епістолярій) побачили світ аж у 1990-2000‑х рр.

У пошануванні в’язнів сумління Василя Стуса та Івана Світличного з нагоди встановлення меморіальних дощок взяли участь: заступник голови Київської міської державної адміністрації Валентин Мондриївський; директор Департаменту охорони культурної спадщини міста Києва Олександр Никоряк; представник Департаменту охорони культурної спадщини міста Києва Алла Козленко; директор Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України  Микола Жулинський; генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка, син політв’язня Василя Стуса Дмитро Стус, Марія Стус – сестра політв’язня Василя Стуса; Олесь Шевченко – політв’язень, голова Київського товариства політв’язнів і репресованих; Василь Овсієнко – в’язень радянських концтаборів, перебував в одному концтаборі з Василем Стусом; Михайло Сидоржевський – голова Національної спілки письменників України; Микола Горбаль – політв’язень радянських концтаборів, письменник; Станіслав Чернілевський – поет, кінорежисер, автор фільму, присвяченого перепохованню Василя Стуса та його побратимів у Києві; Олена Лодзинська – директор Музею шістдесятництва, Рита Довгань – волонтерка, письменниця, родина якої дружила із Василем Стусом; Орина Сокульська – голова Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих; Олена Файнберґ – виконавча директорка Київського товариства політв’язнів і репресованих, співробітники Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України та інших академічних установ.

Людмила Тарнашинська

доктор філологічних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, керівник Центру дослідження проблематики українського шістдесятництва

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ

АНОНСИ

НОВИНИ