УкраїнськаEnglish
Міністерство освіти і науки України Національна академія
Табірний щоденник Остапа Вишні, деякі «реабілітовані» твори
«Станція 451» –
Співробітники відділу шевченкознавства Інституту літератури
Дорогі колеги!  Дозвольте нагадати, що до 1
У контексті обговорення нового Державного стандарту базової
  • Козаки у Ямайці, Україна на Антиподах: Збірник на пошану Марка Павлишина
    Козаки у
    Майже пів сотні
  • Науковий семінар «Традиційні та нові підходи до вивчення щоденника поета»
    Науковий
    24
  • Вектори науково-творчої діяльності академіка Агатангела Кримського
    Вектори
    Міністерство освіти
  • «Остап Вишня. Невеселе життя. Документальна біохроніка»
    «Остап Вишня.
    Табірний щоденник
  • Станція 451
    Станція 451
    «Станція 451» –
  • Ютуб-канал
    Ютуб-канал
    Співробітники
  • Програма академічних обмінів імені Фулбрайта
    Програма
    Дорогі колеги! 
  • Директор Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, академік НАН України МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ ЖУЛИНСЬКИЙ  відсвяткував своє 80-річчя
    Директор
    У 1968 році
  • Звернення до т.в.о. міністра освіти і науки України Л. С. Мандзій
    Звернення до
    У контексті
 

Наші видання

ovcharenko.jpg
Thursday, 13 August 2020 06:15

I реорганізація, і збереження, і примноження

Микола Жулинський

7 серпня, 2020 - 11:30

За матеріалами газети «День» https://day.kyiv.ua/uk/article/podrobyci/i-reorganizaciya-i-zberezhennya-i-prymnozhennya

 

«А де слово реформа, коли вже йдеться про Національну академію наук України?» — одразу ж пролунають запитальні голоси. А їх багато. Дуже багато, особливо із провладних сфер. Буквально волають: «Слід рішуче і кардинально реформувати Національну академію наук! І тільки!»

Взагалі, в Україні слово «реформа» набуло вже якогось сакрального значення. Кожна нова влада — звісно, виконавча, яка змінюється в Україні швидше, аніж пори року, зобов’язується здійснити рішучі реформи в державі і, певна річ, у науці. При цьому її суворий та критичний погляд звернений передусім на Національну академію наук. Тож не дивно, що оце магічне слово «реформа» буквально в’їлося в мізки й академічної спільноти, яка з небезпідставною тривогою очікує від «верхів» якогось чи не чудотворного реформування наукової сфери.

Мимоволі в суспільній свідомості формується переконання, що чи не всі головні, передусім економічного порядку, біди і проблеми нашого невдалого державного господарювання зосереджені в Національній академії наук, яку необхідно терміново реформувати. І як? Рішучим революційним викоріненням старого, начебто віджилого, традиційного — кардинальним реформуванням, передусім системи НАН. Чи справді всі наші проблеми в науковій сфері полягають у системі управління Національної академії наук? Частково так, але лише частково.

Критичні стріли переважно спрямовані на керівництво Академії з акцентуванням на начебто авторитарному стилі керування і на поважному віці членів Президії.

Мені, що я майже десять років був членом Президії НАН України, втішно було пересвідчитися, що рішення цим колективним (наголошую: саме колективним) органом управління НАН України завжди ухвалювалися з урахуванням позиції кожного учасника дискусії. І, до речі, жодного авторитаризму в діях президента НАН не простежувалося.

Потужний інтелект, динамічний характер мислення, мобільність реагування на виклики сучасності, здатність відчувати запити на формування нових програм наукових досліджень та інновацій — цим передусім відзначається і сьогодні нинішній столітній президент Борис Євгенович Патон. Та ми, наша влада, українське суспільство, мали би лише гордитися перед усім світом, що в особі Б. Є. Патона, який майже 80 років віддав Академії і 58 років її очолює, Україна має такий унікальний талант вченого та організатора науки, який слугує взірцем наукового творчого довголіття.

Майбутні вибори президента НАН України, в яких, як відомо, Борис Євгенович Патон не братиме участі, закономірно посилюють різні проблемні напруженості навколо головного наукового осередку країни. Справді, ці вибори — подія загальнонаціональної ваги, тому інтерес до програм офіційних претендентів на посаду президента НАН України зростає. Газета «День», яка постійно порушує проблеми наукової сфери, обстоюючи пріоритет науки, освіти, культури в державній політиці, ініціювала обговорення програм претендентів на цю посаду. У кожній із цих програм наголошується на визначальній ролі НАН України в науковому супроводі економічного, науково-технічного, соціального та культурного розвитку суспільства. Кожен із претендентів пропонує механізми ефективного впровадження наукових досягнень, жодна програма не оминає розгляду тих проблем, які нині постали перед Академією та всією наукою України. Претенденти на посаду президента НАН України не пропонують якихось революційних, радикальних шляхів для виходу із цього скрутного становища, в якому перебуває НАН. Навіть слово «реформа» не так часто зустрічається в програмах претендентів. Адже в суспільній свідомості реформування асоціюється з ліквідацією, закриттям, перерозподілом. У цій справі — реформуванні науки не має бути ні популізму, ні радикалізму. Може йтися про покрокові динамічні перетворення, спрямовані на вироблення такої моделі науки, яка забезпечувала б ефективне впровадження результатів фундаментальних та прикладних наукових досліджень.

Сьогодні багатьом здається, що реформа — чи не єдина панацея від усіх наших негараздів та проблем. Звісно, цього клопоту хочеться якнайшвидше позбутися. Яким чином? Пропозицій щодо реорганізації самої НАН і галузевих академій та програм реформування української науки з’являлося багато, амплітуда рекомендацій щодо реанімації науки сягала захмарних висот: від ліквідації самої НАН України, галузевих академій та переведення академічних науково-дослідних установ в підпорядкування Міністерства освіти і науки задля зосередження науки в університетах до створення нової ефективної моделі управління наукою.

Пригадую, два роки тому тодішній прем’єр-міністр України Володимир Гройсман на першому засіданні Національної ради України з питань розвитку науки і технологій у статусі її голови наголосив: «Дайте модель фінансування науки, і я готовий забезпечити потреби української науки».

Що ж, Національний фонд досліджень України запропонував таку модель фінансування, за якою передбачено перехід до базово-конкурсного фінансування науки: 60% — базове, 40% — конкурсне. Певна річ, це дає підстави для оптимізму, проте чи насправді уряд забезпечить передбачене законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» необхідне і достатнє фінансування у розмірі, не меншому ніж 1,7% ВВП держави? До речі, цим законом 2015 року підтверджено статус Національної академії наук як вищої наукової організації України, і тому я з серйозною пересторогою сприймаю пропозицію претендента на посаду президента НАН України, відомого економіста, академіка НАН України Богдана Данилишина, який пропонує передбачити відповідним законопроектом статус НАН України як вищої державної наукової організації. Щоправда, далі академік Данилишин розглядає Академію як таку, що діє «на умовах автономності та відомчої незалежності». Проте сам термін «державна» насторожує, бо для Національної академії наук як вищої наукової організації України надзвичайно важливо, що в законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність» визначено норми її самоврядності та свободи наукової творчості вчених.

Мимоволі згадався поставлений академіком НАН України В. М. Локтєвим в одній зі своїх статей рішучий акцент на визначальному чинникові науково-дослідної діяльності — академічній свободі та його категоричне заперечення поривань «вбудувати Академію в існуючу адміністративну вертикаль...» («Вісник Національної академії наук України» № 12, 2018. С. 59).

Нам, Академії, не слід задля збільшення фінансування та прихильнішого ставлення до науки взагалі «лягати» під владу, оскільки влада повинна, перш за все, бути зацікавлена в тому, щоб належно фінансувати академічні наукові дослідження. А от чи виконувати певні функції органу державного управління, як це проглядається в деяких програмах претендентів, — питання дискусійне.

Оці всі пропозиції щодо реформування НАН України, які часто зводилися до здійснення кардинальних кроків у реорганізації наукової сфери — від розформування НАН України до повного її «одержавлення», здається, відійшли в минуле. Бо багато до кого дійшло, що подібні революційні дії щодо статусу Національної академії наук не обіцяють кардинальних змін в економічному розвитку держави, не кажучи вже про наукове забезпечення базових галузей економіки, безпеки та оборони. Хіба що наївний міг вірити, що революційне реформування НАН України кардинально змінить ситуацію в державі: раптом потечуть в Україну щедрі інвестиції, економічне зростання набуде особливих динамічних темпів, олігархічні клани нарешті відступляться від влади, кардинально збільшаться обсяги фінансування науково-технічної діяльності... Якби ж то.

В НАН України добре усвідомлюють, що наука нині, як ніколи, зобов’язана працювати на модернізацію країни, забезпечувати соціальний та економічний розвиток сучасного демократичного суспільства. До речі, а хіба Академія наук за радянських часів не підпорядковувала свою діяльність стратегічним інтересам науково-технологічного розвитку України й усього СРСР? Ще й як, надаючи за категоричними вимогами комуністичної влади перевагу набуттю практичних знань і проведенню прикладних досліджень. Звісно, це значною мірою утискало здійснення фундаментальних досліджень, які повинні бути пріоритетними для НАН України навіть за сучасних кризових умов.

Оптимальне співвідношення фундаментальних досліджень і досліджень прикладних, які повинні забезпечувати конкурентну здатність держави, — це чи не головний пріоритет у стратегії розвитку Національної академії наук. Головне — продукування перспективних наукових ідей, яке безумовно заслуговує на пріоритетне фінансування.

Кандидат на посаду президента НАН України А. Г. Загородній у своїй виборчій програмі наголошує на необхідності пошуку нових форм реорганізації визначальних принципів діяльності Академії, які полягають у всебічному розвитку фундаментальних досліджень. Саме на основі фундаментальних досліджень слід і створювати прикладні науково-технічні розробки, стверджує претендент, а щодо ефективного впровадження цих розробок у виробництво, то це більшою мірою залежить від політики держави — від державних замовлень, приватних бізнесових структур та угод з науково-технічними комплексами. Практична складова науково-дослідної діяльності НАН, як засвідчує програма А. Г. Загороднього, буде спрямована саме на розв’язання замовлених і, звісно, фінансованих державою чи бізнесом конкретних наукових завдань. Навіть за цих несприятливих для наукової діяльності умов НАН здійснювала виробництво такого наукового продукту, який буквально «просився» на практичне втілення, але я щось не пригадую, щоб з боку держави чи з боку бізнесових структур надходили відповідні запити-замовлення.

Я особисто схиляюся до кандидатури академіка НАН України А. Г. Загороднього передусім тому, що в його виборчій програмі виразно проглядається тенденція виваженої, обдуманої інституційної реорганізації Національної академії, збереження академічної системи організації науки та академічних традицій. Сама особистість академіка Загороднього викликає довіру ще й тому, що за його участю в Україні здійснювалися виразні кроки з реформування наукової сфери. Зокрема, він брав участь у розробці Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність», долучався до створення Національного фонду досліджень — цього нового інструменту фінансування науки, брав участь у розробці нового Статуту НАН України, відповідно до якого передбачена регулярна ротація керівних кадрів в Академії та демократизація академічного життя. Впровадження нової методики оцінювання ефективності діяльності наукових установ та їхніх наукових підрозділів на основі європейських стандартів, створення на конкурсних засадах молодіжних лабораторій та груп, розширення використання конкурсного підходу для надання фінансової підтримки для пріоритетних напрямків дослідження — ці та інші кроки в поступовому реформуванню академічної науки здійснювалися за активною участю й з ініціативи віце-президента НАН України А. Г. Загороднього.

Пригадую, як у листопаді минулоріч та в січні цього року Президія НАН України розглядала питання подальшого реформування діяльності Академії, зокрема вдосконалення системи НАН України. Анатолій Глібович активно працював над підготовкою цих рішень, які засвідчили безпосередню роботу НАН України в реорганізації академічної наукової сфери.

Принаймні програма А. Г. Загороднього мені видається найбільш реалістичною, придатною для реалізації в умовах сьогодення, у цій кризовій ситуації, в якій перебуває наша держава, національна економіка та економіка всього світу загалом. Найперше тому, що вона передбачає реалізацію цих напрацювань, які вже здійснила НАН у плані реформування академічної наукової сфери.

Відомо, що віце-президент НАН України А. Г. Загородній має безпосередній стосунок до проведеної в Академії роботи з удосконалення системи НАН, отже має належний досвід і, смію запевнити, заряджений на подальше удосконалення системи управління академічною наукою, самої структури НАН України. А ще він має неабиякий авторитет як серед української, так і міжнародної наукової спільноти.

Можливо, я не зупинявся би так детально на кандидатурі А. Г. Загороднього, якби не прочитав у «Дні» міркування академіка НАН України Олега Кришталя під назвою «Щоб не втратити наукову Україну». Відомо, що шановний Олег Олександрович вирізняється парадоксальністю мислення, продукуванням оригінальних ідей, створенням серйозної науково-філософської літератури і досі не виявляв схильності до написання панегіриків. Що ж, я з певним подивом сприйняв його твердження, що в науковому середовищі він не бачить альтернативи кандидатурі академіка НАН України Володимира Семиноженка. Більше того, академік НАН України Олег Кришталь навіть переконаний, що в рейтингу кандидатів на посаду НАН України навіть на друге місце після шановного Володимира Петровича нема кого й поставити: «Кандидатів — п’ять, а вибір — безальтернативний».

Хитра штука — рейтинги. Найскладніше — розробити оціночні критерії для вироблення рейтингів. Один із безумовних критеріїв, принаймні для мене, якщо говорити про посаду президента НАН України, то на цій посаді має бути вчений авторитетний, досвідчений — вчений із академічного середовища. Виявляється, що всі п’ять кандидатів на цю посаду — академічні вчені. Мимоволі виходить, що кожен із них — безальтернативний.

Кому-кому, а мені годилося передусім згадати про соціогуманітарну сферу. Слава Богу, ніхто із кандидатів не поривається її кардинально реформувати. Бо, правду кажучи, там особливо й не розженешся з реформами. Більше треба думати про збереження та примноження, аніж про реорганізацію. Невеликий цей науково-дослідний сегмент у системі НАН. Не те, що було на перших порах існування Української академії наук. Тоді гуманітарні  науки посідали в УАН почесне місце. Згідно зі Статутом у структурі УАН було передбачено лише три відділи — два гуманітарних із 42-ма академіками та один фізико-математичний з 30-ма академіками.

Пригадую, як уже далекого 1996 року я опублікував статтю під назвою «За бідного гуманітарія замовте слово!». Дозволю себе процитувати: «Дешеве, тобто незабезпечене фінансуванням директивне реформування шляхом скорочення науковців, інститутів, їх укрупнення, переведення, наприклад із системи Національної академії наук до вузівської системи, насамперед ударить по гуманітарних інститутах. А вони й так ледве дихають, відчайдушно намагаючись втриматися на поверхні».

Як за радянських часів, так і в роки незалежної України соціогуманітарні науково-дослідні інститути не мали змоги кількісно зростати. Тоді хіба що за дозволом ЦК Компартії України, та й то під певне ідеологічне замовлення. Нині — через відсутність фінансування. І тоді нові наукові напрямки, по суті, не відкривалися, зв’язки із західними науковими центрами були практично відсутні: легше було спілкуватися з потойбічним — шляхом спіритуалізму — світом, аніж із капіталістичним. Випускали за кордон лише «виїзних» і лише до країн соціалістичного табору. І тепер у зв’язку з браком фінансування годі відкрити новий науковий напрямок дослідження, годі вченому-гуманітарію сподіватися на участь у міжнародних конференціях, відбути на стажування за кордон.

І як тут мені знову не згадати слова академіка НАН України В. М. Локтєва, який наголошував: «Усі наші модернізації будуть марними, якщо не відбудуться кардинальні зміни в науковому бюджеті країни, який уже не один рік поспіль посідає місце європейського аутсайдера» («Вісник Національної академії наук України» № 12, 2018. С. 62).

Отже, на тлі нинішнього бюджетного фінансування науки нелегко наважитися на якусь реорганізацію соціогуманітарної сфери — тим паче, що в гуманітарних інститутах відсутні будь-які резерви для самофінансування.

Гадаю, саме тому у виборчих програмах кандидатів на посаду НАН України вкрай не досить приділено уваги соціогуманітарній сфері. Щоправда, в ключових положеннях до програми Анатолія Загороднього соціогуманітарні науки залучені до тих пріоритетів, які мають забезпечити світовий рівень академічних наукових досліджень. До речі, А. Г. Загородній ініціює створення національної програми гуманітарного розвитку суспільства. Це свідчить про те, що завдання, які були пріоритетними для Академії наук ще 100 років тому, актуальні й сьогодні. Згадаю, голова комісії з питань вироблення законопроекту про утворення Української академії наук, академік Петербурзької академії наук В. І. Вернадський на першому її засіданні 9 липня 1917 року наголосив: «Національна вага новітньої Академії лежить у тому, що Академія повинна допомагати зростові української національної самосвідомості та української культури через широке, глибоке, проникливе наукове студіювання минулости і сучасности українського народу та його сусідів, природи обійнятого їми краю...» (Рання історія Академії наук України: 1918 — 1921. — К.: Манускрипт, 1993. — С. 80).

Принагідно тут буде зауважити, що для фізика-теоретика А. Г. Загороднього питання гуманітарної науки не є чимось зовсім невідомим — він уже протягом кількох років очолює Комітет з української наукової термінології при Президії НАН України і докладає багато зусиль для досягнення поступу в цій непростій і водночас досить таки делікатній діяльності й непогано обізнаний з проблемами мовознавства. А питання історії науки, зокрема вивчення та поширення гуманітарного творчого спадку засновника Української академії наук академіка Володимира Вернадського, також належить до кола його інтересів. Досить згадати діяльність академіка НАН А. Г. Загороднього як голови Комісії НАН України з розробки наукової спадщини академіка В. І. Вернадського та численні студії, присвячені життєвому і творчому шляху геніального математика й фізика-теоретика, засновника Інституту теоретичної фізики академіка Миколи Боголюбова.

Гуманітарні науки містять нагромаджений протягом тривалого часу потенціал, який дає змогу розгорнути процес ідейно-світоглядного переформатування українського суспільства, виробити механізми використання національних духовних цінностей заради консолідації українського суспільства на основі цілісної системи ціннісних орієнтацій. Гуманітарні науки сьогодні активно включені в процес відновлення та модернізації соціокультурного середовища країни. Хочеться сподіватись, що невдовзі в державному бюджеті буде пріоритетним фінансування духовної сфери виробництва, науки, освіти і культури, що науку та освіту буде проголошено, як це зробили передові країни світу, національними пріоритетами. Адже відомо, що саме за рахунок пріоритетного розвитку освіти і науки країни одержують близько 40% валового національного продукту. Прикро, але доводиться сумніватися у здатності політичної та державної еліти України розглядати духовно-інтелектуальний потенціал нації як найважливіший стратегічний ресурс, за допомогою якого й можна вийти на вищий рівень науково-технологічного і соціально-економічного розвитку. Більше того, пріоритетний розвиток освіти, науки, культури, як засвідчує досвід розвинутих країн світу, суттєво стимулює соціально-економічні та політичні зміни в суспільстві. Саме тому і слід замовити за бідного гуманітарія прихильне слово.

 

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, академік НАН України

Газета: №147-148, (2020)

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ

АНОНСИ

НОВИНИ

Nov

18

Вектори науково-творчої діяльності академіка Агатангела Кримського

Міністерство освіти і науки України Національна...

Nov

04

«Остап Вишня. Невеселе життя. Документальна біохроніка»

Табірний щоденник Остапа Вишні, деякі...