3 березня 2020 р. в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу теорії літератури й компаративістики Олександр Брайко прочитав відкриту лекцію на тему «Проза Володимира Дрозда і поетика кіномистецтва». Організатором заходу виступив Центр дослідження проблематики українського шістдесятництва, яким керує доктор філологічних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Людмила Броніславівна Тарнашинська.
Відкриваючи захід, Л. Б. Тарнашинська поділилася кількома цікавими спогадами про В. Дрозда, які окреслюють неординарність його світосприйняття, і запросила до слова лектора.
У своїй лекції О. Брайко детально окреслив монтаж, організацію екранного простору, колір і світло – як важливі засоби, якими послуговувався В. Дрозд. Також він звернув увагу на пластичність образів українського письменника, елементи імпресіоністичного письма та психологізм його творчості, які вдалося досягти саме завдяки використанню засобів кіно. Окрім цього на численних прикладах з творів В. Дрозда («Колесо», «Білий кінь Шептало», «Катастрофа», «Вовкулака» й ін.) О. Брайко показав, що створені ним образи «мають високий екранний потенціал», підтверджуючи це паралелями з кадрами відомих кінофільмів («Страйк» (1924) і «Броненосець «Потьомкін»» (1925) Сергія Ейзенштейна, «Мати» (1926) Всеволода Пудовкіна, «Арсенал» (1929) і «Земля» (1930)Олександра Довженка, «Летять журавлі» (1957) Михайла Калатозова, «Солодке життя» (1960) Федеріко Фелліні, «Тіні забутих предків» (1964) Сергія Параджанова, «Затемнення» (1962) й «Червона пустеля» (1964) Мікеланджело Антоніоні. Промовець зазначив, що завдяки наполегливим пошукам заступника директора Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Миколи Матвійовича Сулими вдалося увести в науковий ужиток перший варіант («Човен») оповідання-«імпровізації» В. Дрозда «Повінь», датований, найімовірніше, 1963 р. Ця знахідка доводить, що молодий письменник цілком незалежно від М. Антоніоні на схожому тематичному (вірогідно, автобіографічному) матеріалі вибудував зоровий світло-тональний сюжетний образний ланцюг із несподіваними мистецькими колірними акцентами.
Лекція викликала жвавий інтерес у слухачів, про що свідчить активне обговорення, у якому взяли участь Леся Демська-Будзуляк, Лукаш Іванович Скупейко, Тарас Головань. Зокрема, звучали питання й роздуми про ставлення В. Дрозда до кіномистецтва й про свідоме / підсвідоме використання ним кінематографічних прийомів у літературній творчості. Цікаво, що Л. Б. Тарнашинська, згадуючи власне інтерв’ю з Валерієм Шевчуком, підтвердила, що покоління шістдесятників справді багато цікавилося італійським кінематографом, і зазначила, що подібні збіги між прозою В. Дрозда та кадрами з «Червоної пустелі» М. Антоніоні – це «питання стилю і художньої свідомості».
За інформацією наукового Центру
дослідження проблематики українського шістдесятництва
Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України