Українська
26 лютого докторантка Інституту літератури канд. філол.
З великою приємністю повідомляємо, що Альманах «Вічність
Щорічні заходи ЦДЛФ — приклад сталого розвитку традиційних
15 січня 2024 року стартував проєкт «Сценічна шекспіріана:
Колектив Інституту щиро радіє успіху наших колег, що за
  • Колоквіум про Голодомор у літературі у Франції
    Колоквіум про
    26 лютого
  • Лекція Тамари Гундорової
    Лекція Тамари
    6 березня провідний
  • Урочиста академія з нагоди 100-річчя від Дня народження професорки Нонни Копистянської
    Урочиста
    Кафедра світової
  • Лекція Тамари Гундорової
    Лекція Тамари
    Дорогі друзі,
  • Презентація альманаху «Вічність трива цей день. Художні хроніки війни»
    Презентація
    З великою
  • Міжнародна конференція «Теоретичні аспекти дослідження літератури фентезі»
    Міжнародна
    Щорічні заходи ЦДЛФ
  • Інтерв'ю з Тамарою Гундоровою:
    Інтерв'ю з
    Пропонуємо Вашій
  • Сценічна шекспіріана: майстер-класи з театральної критики
    Сценічна
    15 січня 2024 року
  • Наші співробітники у другому турі Шевченківської премії
    Наші
    Колектив Інституту
  • Стаття Миколи Сулими
    Стаття Миколи
    Вийшла друком
 

Наші видання

cover1.jpg
Середа, 08 травня 2019 17:30

«Боліло серце за Україну: спогади про Віталія Дончика»

16 квітня 2019 року в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України відбулася презентація книжки «Боліло серце за Україну: спогади про Віталія Дончика» – українського літературознавця, заслуженого діяча науки і техніки України, доктора філологічних наук, академіка НАН України, головного наукового співробітника Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. У презентації взяли участь директор Інституту літератури, доктор філологічних наук, проф., акад. НАН України М. Жулинський, заступник директора Інституту літератури з наукової роботи доктор філологічних наук, проф., акад. НАН України М. Сулима, директор Інституту української мови НАН України, доктор філологічних наук.  проф. П. Гриценко, завідувач кафедри української літератури Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Н. Олійник, доктор філологічних наук, проф., завідувач сектору компаративістики Інституту літератури Г. Сиваченко, доктор філологічних наук, проф., провідний науковий співробітник Інституту літератури Л. Мороз, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Інституту літератури Н. Бойко.

У вступному слові М. Жулинський нагадав, що 15 квітня виповнилося б 86 років з дня народження В. Дончика, який відійшов у вічність 18 листопада 2017 року. Звернув увагу на основні аспекти його наукових інтересів, безпосередню участь у формуванні партійних спілок і написанні програми Народного Руху. П. Гриценко поділився спогадами про знайомство з В. Дончиком, спільну участь у багатьох наукових проектах, наголосив на його вишуканому науковому стилі, ґрунтовності літературознавчих досліджень. Доречно звернув увагу, що видання подібних книжок давно мало б стати доброю традицією для української культури.

Згадана книжка спогадів побачила світ початку цього року у видавництві «Ярославів Вал». До її написання долучилися колеги по роботі в газеті «Літературна Україна», Інституті літератури та Київській державній міськадміністрації оприявнивши чимало цікавих й інколи несподіваних фактів життя В. Дончика, які з тих чи тих причин залишаються поза офіційною біографією

55 років В. Дончик пропрацював в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Пройшов шлях від аспіранта до головного співробітника, а з 1989 і по 2000 рік був головним редактором журналу «Слово і Час». У книжці підсвічено саме те, чим в останні три десятиліття жив В. Дончик і як громадсько-політичний діяч, і як академічний вчений. Завдяки високому науковому вишколу і таким рисам характеру як лагідність вдачі й щирість, вмінню слухати й таланту переконувати він завжди гуртував навколо себе й проектів як однодумців, так і людей, далеких йому ментально й за ідейними переконаннями. З останніми не розходився, гостро не конфліктував, залишаючи хоч і невелику ймовірність усе ж таки переконати опонента. Ганна Токмань, згадуючи про їхнє багаторічне знайомство, зауважила: «Віталій Григорович Дончик належав до вузького кола людей, які поєднують у собі народні корені (мораль, працьовитість, скромність) і високу інтелектуальну елітарність. До цього ще додаймо цілеспрямованість, усвідомлення мети, заради якої праця, напруження інтелекту, вогонь душі».

І сам Віталій Григорович, і його родина завжди були відкриті до щирого й дружнього спілкування і дієвої допомоги, а прикрашений підписами гостей балкон уже давно став легендою. Давній приятель й однодумець М. Слабошпицький з цього приводу зауважив: «Дончик любив товариство, був відданий у дружбі й приязнився з багатьма (Григір Тютюнник, Євген Гуцало, Анатолій Шевченко, Вільям Лігостов, Григорій Сивокінь, Олександр Лук’яненко, Валерій Гужва… – і це ще далеко не всі тамтешні завсідники); всі приходили до нього, як майже до себе додому». І практично всі автори спогадів згадують його чудове почуття гумору, завдяки якому, попри нібито свою лагідно-тиху вдачу, був душею компанії. І тут хочеться навести вельми цікавий уривок зі спогадів Ю. Барабаша: «Ми, Віталій, Григорій Сивокінь і я, любили піддражнювати один (або частіше двоє) одного. Грицькові дошкуляли запитаннями про його леґендарну бабусю, якій він зазвичай приписував свої віци та побрехеньки. Мені нав’язувалося наліпку московського «старшого брата». Віталія ж за його «панське» англомовне виховання називали «крюківським лордом» (хоча в Крюкові, на Полтавщині, він тільки народився, англійську спецшколу закінчив, наскільки пам’ятаю, в Києві); за цими кпинами, втім, цілком дружніми, ховався звичайнісінький комплекс нашого з Грицьком «інонімування»…

Після завершення факультету іноземних мов Київського університету В. Дончик відмовився від перспективної дипломатичної кар’єри і почав працювати в «Літературній Україні». Атмосферу 1960-х років, у якій довелося виживати й творити українській творчій інтелігенції, докладно змалював В Брюховецький, закцентувавши при цьому на окремих аспектах їхньої спільної роботи в газеті, й зокрема на становленні В. Дончика як літературного критика.

Об’єктом пильної уваги деяких авторів спогадів став і досі дражливий момент взаємовідносин «особистість і влада», про межу компромісу, надто коли заходить мова про 1960-ті роки. «Дончик і в радянські часи був свідомий того, в яких небезпечних умовах працює, володів рідкісним чуттям щодо розвитку політичних подій, віддаючи належне героїзму письменників, котрі в ті важкі часи явили зразки громадянської мужності, називаючи зокрема Івана Світличного, Євгена Сверстюка, Івана Дзюбу, Василя Стуса, Юрія Бадзя, Михайлину Коцюбинську, Валерія Марченка. …. Ні, він не тішить себе тим, що ніколи не брав участі в паплюженні чесних і талановитих творів, що з презирством відкидав «пропозиції»  прилучатися до періодичних «чисток» і «проробок»»   – наголосив Ю. Цеков.

Цікавими фактами рясніють сторінки спогадів В. Брюховецького, Ю. Цекова, М. Поровського, М. Жулинського та багатьох інших, в яких ідеться про знакову подію в історії України – заснування Народного Руху України та одну з ключових ролей В. Дончика у цьому процесі. Як іронічно-слушно зауважують автори спогадів: РУХ має багато «батьків» і «матерів», які відштовхнули вже десь на третій план тих, хто насправді доклав колосальних зусиль як до створення самої програми партії, так і її публікації та намагань реалізувати більшість задекларованих положень. Кінець 1980-х років – час насичений різними подіями і знайомствами, нервово-напружений і ризиковий, коли попри відсутність досвіду політичної діяльності і будь-якої впевненості в задуманому, було стійке відчуття необхідності незворотних суспільно-політичних змін. Початок 1990-х років позначений активним переходом творчої інтелігенції в державні управлінські структури, і тут знову ж таки постає проблема «влада й особистість», однак уже в іншому аспекті.

Досі маловідомою навіть для колег по Інституту літератури була робота В. Дончика на посаді заступника міського столичного голови, про основні труднощі й перипетії якої згадала Н. Верхогляд – одна зі співробітниць департаменту з гуманітарних питань у тодішній Київській міськадміністрації.

Чимало уваги автори спогадів присвятили висвітленню активної творчої та організаторської діяльності В. Дончика на посаді головного редактора журналу «Слово і Час». Насамперед постало завдання кардинально змінити журнал «Радянське літературознавство» – починаючи з назви, ідейного спрямування і до змістового наповнення, створення абсолютно нових рубрик, дещо незвичних для літературознавчого видання. У роки відновлення української державності «СіЧ» була майданчиком, який виконував роль важливого джерела впливу на формування нової ідентичності. Реформування було пов’язано з багатьма ризиками, оскільки за десятиліття свого ідеологічного існування «Радянське літературознавство» стало зразком догматичної лінії в осмисленні літературного життя.

Ясна річ, що чимало уваги в спогадах приділено роботі В. Дончика над академічною Історією української літератури у 12-ти томах – «історією літератури, якої ще не було». Саме таким бачив він своє завдання, як головний редактор цього масштабного й вельми амбіційного проекту. Надто повільний темп роботи над томами, зумовлений багатьма об’єктивними чинниками, надто насторожував В. Дончика. Робота ж над двома першими томами ускладнювалася насамперед самим об’єктом дослідження, адже йдеться про літературу Х – XVIII ст. Як для зазначених томів, так і в цілому для концепції цього проекту, на тверде переконання В. Дончика, необхідно відмовитися від усі антиісторичних ідеологем і вписати українську літературу в загальноєвропейський культурний контекст.

Книжка спогадів про Віталія Дончика – данина памяті знаному вченому, громадсько-політичному діячу, патріоту України.

Матеріал підготувала

кандидат філологічних наук,

старший науковий співробітник

Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України

Надія Бойко

 

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ

НОВИНИ